Політвернісаж

Вас не буде за три дні. Не треба було вірити американцям…

Несподівано почали багато запитувати про Угорщину в день повномасштабного вторгнення – 24 лютого 2022 року.

Впевнений що ми, як і розвідки інших держав ЄС, особливо держави-сусіди Угорщини, знають чи знали більше, і маю надію свого часу це оприлюднять.

Поки що напишу тільки те, що бачив на власні очі.

Перші військові колони угорських силовиків я побачив майже зразу після окружної Будапешта.

Це був ранній ранок 25 лютого 22 року. Я заїхав на заправку на своєму авто з українськими номерами, і раптом відчув себе темношкірим африканцем в ковбойському салуні Техаса десь у середині 19 сторіччя. Заправка була забита військовими угорцями, які уважно дивилися на мене, у мілітарній флісці, та на машинку з наліпкою хреста НГУ на задньому склі. Ніхто не робив ніяких там загрозливих жестів, але відчуття було абсолютно ворожого ставлення. По нашивках це був якийсь підрозділ військової поліції Угорщини, такий собі аналог нашої ВСП.

Майже зразу після того, як я повернувся на дорогу, мені довелося стати в хвіст величезної колони військової техніки. Поступово її обганяючи, я мимоволі рахував. У цій колоні йшло 6 машин для наведення понтонних переправ, з понтонами, у супроводі вантажівок із особовим складом та кількох машин бойового прикриття. Далі до кордону таких колон було ще три – у кожній по шість – вісім вантажівок з понтонами.

На всіх заправках по дорозі до кордону зустрічалися або військові, які рухалися в сторону кордону з Україною, або техніка. Часто зустрічалися очевидні резервісти, на власних авто, які були викликані в свої частини. Один із них, кремезний чолов’яга, підійшов до мене, довго розглядав, потім мовчки налив кави із термосу і простягнув цигарку. Я не палю вже давно, але тут механічно взяв. Чоловік міцно затягнувся, і запитав – туди? Показуючи в сторону України.
Я не встиг нічого відповісти, як він продовжив – немає сенсу. “Вас не буде за три дні. Не треба було вірити американцям”.

Хотів би я подивитися на цього мудака зараз. А особливо після перемоги України.

Євген Степаненко, режисер-документаліст

Світлина ілюстративна

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *