Залаштункові темні тіні повномасштабної війни

Поки Україна веде жорстоку оборонну війну, у тилу відбуваються процеси, про які не говорять з офіційних трибун. Йдеться не лише про корупцію чи «старі схеми», а про системне захоплення активів, непрозорі домовленості, повернення старих персон і нову хвилю тіньового впливу. Воєнна цензура, самоцензура свідомої частини суспільства та загальне фокусування людей на фронті створюють ідеальні умови для тих, хто вміє «рішати питання».

Ексзаступник голови адміністрації президента Віктора Януковича, юрист Андрій Портнов, за кілька днів до свого вбивства в Мадриді перебував в Україні. З 17 до 19 травня 2025 року він нібито провів низку закритих зустрічей із головними посадовцями — президентом Володимиром Зеленським, головою Офісу президента Андрієм Єрмаком та його заступником Олегом Татаровим. Принаймні, про це повідомляв «Цензор.НЕТ» із посиланням на власні джерела.

Зустрічі, які проходили в умовах суворої секретности, відбувалися на тлі активного перерозподілу власности та активів, що раніше належали проросійським політикам і бізнесменам із пулу Медведчука та Курченка.

За даними «Української правди», Портнова випустили з України без довідки від ТЦК про наявність законних підстав для виїзду за кордон — що є порушенням чинних правил воєнного часу.

Вже 21 травня 2025 року Андрія Портнова було застрелено в Іспанії, у Мадриді. Не всі обставини вбивства стали відомими, а офіційні органи України та Іспанії не надали розгорнутих коментарів.

Ця низка подій — повернення Портнова до Києва, його зустрічі з топчиновниками, і раптова смерть — відкриває нову сторінку у війні за тіньовий контроль над українською власністю, яка триває паралельно із фронтовими боями.

Таємні візити до України — це звична практика. Скажімо, американська журналістка Кеті Лівінгстон повідомляла, що з 8 до 12 лютого 2025 року в Україні перебували сестра та мати Кірілла Дмітрієва — Наталія Дмітрієва і Тамара Шевченко. Це сталося за кілька днів до того, як сам Дмітрієв узяв участь у російсько-американських переговорах у Саудівській Аравії.

Жінки в’їхали до України з американськими паспортами, хоча раніше подорожували як громадянки України. За офіційними даними, Прикордонна служба відмовилася підтвердити факт перетину, посилаючись на конфіденційність. Однак джерела журналістки наполягають: візит відбувся.

Це важливо з огляду на особу самого Дмітрієва — керівника Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ). Цей фонд, підконтрольний Кремлю, був задіяний у фінансуванні інформаційних і розвідоперацій ФСБ, у схемах обходу санкцій і спонсоруванні стратегічних проєктів у союзних до Московії державах. З 2022 року РФПІ перебуває під міжнародними санкціями саме через пряму співпрацю з московитськими спецслужбами.

Яка була мета візиту родичів такого функціонера в Україну — питання, яке суспільство має право ставити. Але в умовах воєнного стану — не отримує відповідей.

Так само, як нема чітких відповідей на питання: чому «забули» націоналізувати частину майна Медведчука?

У 2022 році українська держава оголосила про арешт і націоналізацію майна Віктора Медведчука — проросійського політика і фактичного агента впливу Кремля. Телеканали, елітна нерухомість, компанії — усе мало перейти до держави. Частково це й сталося. Але в реальності частина активів просто змінила бенефіціарів.

За даними розслідувань Bihus.Info та інших ЗМІ: недоарештовані активи обвинуваченого у державній зраді екснардепа Віктора Медведчука, серед яких три столичні фірми «Академ-Клуб», «Осокорки 7» і «Орєст» змогли переписати на себе двоє чужоземців і київський бізнесмен Валерій Міщенко. Компанії, які мали довгострокові договори оренди на величезні земельні ділянки на березі Дніпра у Києві, мали опинитися під арештом ще у 2022 році, однак правоохоронці так і не дійшли до державного реєстратора, а на землях вже почали будувати новенький житловий комплес.

Після сюжету журналістів 16 липня 2024 року, відповідно до судової ухвали, корпоративні права компаній і земельні ділянки в Офісі Генпрокурора визнали речовим доказом в справі підсанкційного Медведчука. 19 липня Печерський райсуд Києва задовольнив клопотання прокурора щодо накладення арешту і передачі активу в управління АРМА.

Зрозуміло, що частина бізнес-активів була «передана» у розпорядження держорганів, які, у свою чергу, тишком-нишком передали їх у приватне управління — вже без жодних тендерів чи конкуренції.

Так виглядає новий перерозподіл. Не в інтересах суспільства, а — в інтересах нових «гравців».

Ці історії — не винятки. Вони симптоми. Поки фокус держави і суспільства зосереджений на війні, у тилу переписують реєстри, перерозподіляють активи, легалізують старих персонажів. Усе це відбувається майже непомітно, за зачиненими дверима — під соусом санкцій і «національного інтересу».

Справедливости заради — це не означає, що вся влада погрузла в корупції. Влада — не моноліт. У ній є різні люди, і на фронті сьогодні також чимало представників системи, які воюють. Але паралельно існує і каста, для якої війна — це ресурс. Це можливість «порішати», поки всі перейняті виживанням.

Свого часу Володимир Зеленський публічно звинувачував Петра Порошенка в тому, що він наживається на війні, і тому війна не закінчується. Минуло п’ять років. І сьогодні за тим самим логічним шаблоном такі самі звинувачення можна висунути вже проти самого Зеленського та його оточення. Зеленський наживається на війні, тому вона не закінчується. Але ж ми знаємо, що бажання Порошенка чи Зеленського закінчити війну — нічого не варті, поки в Кремля є енергія й бажання вбивати українців…

Втім, якщо при владі опиняються люди, для яких війна — це не трагедія, а спосіб контролювати потоки, переписувати активи й будувати кулуарні союзи — це підриває довіру до самої ідеї держави. І тут найбільша загроза — не тільки в крадіжці ресурсів. А в крадіжці надії.

Але ми також усвідомлюємо: на фронті воюють чесні, мужні люди — і ця правда не має зникати за цинізмом політиків. Саме заради них — про ці речі потрібно говорити.

Любов Черемних