Спосіб самоствердження: як у Києві “білі чєртєй”

На початку 80-х років минулого століття київська шпана знайшла собі нову розвагу – «біть чєртєй». На той час традиційні бійки київських підлітків «двір на двір» чи «вулиця на вулицю» остаточно пішли в історію. Діти тих, хто жив у центрі столиці, вже не тинялись вечорами, нудячись без пригод. Це робили инші – діти та онуки тих, хто прибув до Києва у повоєнні роки із ближніх та дальніх сіл працювати на заводах та фабриках, на будовах та транспорті. Звісно, що не всі діти таких батьків, а лише ті, хто погано вчився але прагнув самоствердження.

Спосіб для самоствердження хтось знайшов для них наприкінці сімдесятих – групи «городських» хуліґанів перестрівали вечорами своїх однолітків із численних профтехучилищ і били їх, користуючись розгубленістю хлопців, що приїхали до Києва вчитися із сільської місцевости. Їх тоді почали називати «чєртямі», а не «рагулями» чи «кугутами», як до того.

Різниця була велика – до «рагулів» у Києві шістдесятих- сімдесятих їхні столичні однолітки ставилися з певним співчуттям. Бо ще не встигли забути, що самі є дітьми таких же самих «рагулів». Потім все змінилося – «чєртєй» почали бити. Підло, нападаючи по десятеро на двох-трьох і лише тоді, коли були певні, що не отримають гідного спротиву.

Як визначали «чєртєй»? Дуже просто – «чєртямі» вважали усіх, хто говорив українською! Тому сільські хлопці та дівчата, прибувши у ті часи до Києва, мали якнайшвидше перестати бути «чєртямі», заговоривши російською. Це було не лише питанням подальшої кар’єри – це давало безпеку!

Тепер тим «чєртям» по п’ятдесят. Ставши колись не з власної волі «русскаязичнимі», вони навчили цьому своїх дітей та онуків. І тепер не хочуть повертатися до рідної мови. Бо з дитинства знають, що за рідну мову в Києві можуть побити. Цих людей не переконають жодні закони про мову, жодні закриття проросійських телеканалів, жодна аґітація чи просвітництво. Бо вони з підліткового віку вірять лише у «силу пі@здюлєй», як казав класик сучасної української літератури.

Тож поки не станеться навпаки, коли на просторах Борщагівки, Троєщини та инших спальних районів Києва банди підлітків не почнуть «бити чортів», які розмовляють російською, жодної українізації ми не дочекаємось…

Використано фото з відкритих джерел

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *