Людина-симулякр президента

Аналізувати численні суперечливі меседжі Зеленського не просто важко, а неможливо. Більш того, саме ця принципова неможливість і є фундаментом всього заходу.

Таку оцінку пресмаратону В. Зеленського дав екс-нардеп Сергій Висоцький. Якщо продовжувати мислити в категорії живопису, то пресмаратон, на його думку, можна категорізувати як оральну драму, засновану на художній творчості американця Джексона Поллока:

«Постмодернізм Поллока не залишав критиків байдужими. Свої картини він писав методом розбризкування. Мистецтвознавці сперечалися про те, чи є його творчість концептуальною деконструкцією фігури творця, так як в його художньому методі людина ставала лише інструментом вираження хаосу і випадку за допомогою бризок фарби. Інші бачили в творчості Поллока яскраву ідеологічну опозицію соцреалізму: вдаримо капіталістичним буйством живих фарб по мертвій впорядкованості комуністичних мазків!

Думаю, сам Поллок отримував від процесу невимовне задоволення. Художник, вибачте за прямоту, бухав, забризкував полотно фарбами і спостерігав за тим, як численні інтелектуали ламали списи навколо його робіт. І, впевнений, тягнувся.

Незважаючи на те, що термін «симулякр» був популяризуваний Жаном Бодрійяр трохи пізніше, роботи Поллока були саме симулякром. І в цьому полягала їхня істинна постмодерністська цінність. Контекст, в якому існував його живопис, був наповнений змістом, ніяк не пов’язаним з реальними полотнами. Хаос фарб породжував варіативність смислів, ставши таким чином глобальною плямою Роршаха для інтелектуальної еліти і цінителів живопису.

Прес-конференція Зеленського – феноменальний твір сучасного мистецтва. Порівнянне по силі з перформансами Марини Абрамович. Реальна при цьому, як і в кожному такому постмодерністському творінні, тільки новина про новину. Для картин це виражається в ціні. Для вчорашнього перформансу – зафіксованим рекордом.

Сенс при цьому не важливий. Важлива форма. Форма, яка буде вміло симулювати наповненість порожнечі. Форма, яка дозволить кожному наповнити цю порожнечу своїм змістом. Форма як спосіб порожнечу приховати. І Зеленський – ідеальний художник, людина-симулякр президента. Хаотично розбризкує слова по полотну реальності.

Турбує одне. Все це – не про політику. Чи не про логіку. Чи не про країну. Будь-який, навіть найбільш новаторський, твір мистецтва звичайно. З галереї завжди можна вийти. З перформансу – втекти. Виходу з держав і реальності не існує. Вхідний квиток на творчий експеримент Зеленського буде занадто дорогий для нашої української кишені. Вихідний – ще дорожчий».

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.