Навчитися цінувати людину за вчинки

Державний діяч відрізняється від політика тим, що думає про націю, а політик – про вибори.

Є українська автокефалія, а початок поклав Ющенко. Хоча майже ніхто з його оточення тоді не розумів важливости її. Про це пише письменник Василь Чепурний.

“З нього сміялися, що вимагав теплі туалети в школах і пандуси до установ. Зараз критикують тих керівників, у яких цього ще нема в школах та установах.

Він перший встановив відносно нормальні виплати інвалідам, бо були символічні.

Сміялися про бджіл, а зараз Україна входить у п’ятірку країн- експортерів меду. До речі, в Японії мед входить в обов’язкове меню для школярів. Чомусь японці не сміються з пасічників… Та, власне, й українці ніколи не сміялися зі священника, вчителя, мірошника і пасічника. Це тепер малоросійська бидлячість видушує той сміх.

Ну, про Батурин можна й промовчати… Як і про майже 200 тисяч відвідувачів заповідника щороку. Для порівняння: Хотинська фортеця – 70 тисяч.

Ющенко полетів разом з керівниками Польщі, Латвії та Литви до Тбілісі, коли на столицю Грузії наступали московити і тим врятував столицю.

А ви, малороси, смійтеся з ющенкових бджіл, гигочіть до кольок у животі, та коли заболить – з’їжте ложечку меду. Попустить…

P.S. Так, я можу критикувати Ющенка значно більше, ніж сміховани з його бджіл. Особливо – за його “любих друзів”. Але нам, українцям, треба навчитися шанувати людину за те, що зробила, а не за те, що ми би хотіли, щоб зробила замість нас…”