Якість життя приходить з виконання обов’язків
Про відносини в парадигмі “держава – громадянин” розмірковує журналіст Євген Глібовицький, приходячи до висновку, що якість життя приходить з виконання обов’язків:
“Я от дивлюсь на всі ці східно-азійські приклади успішної боротьби з поширенням коронавірусу і думаю про те, наскільки при порівнянні з Європою/Україною не враховується величезна культурна різниця.
Вона в тому як суспільства сприймають лідерство і які ролі відводяться лідерам (в азійських суспільствах менше рівності і на добре, і на зле), яке ставлення до правил та тих, хто їх порушує чи нехтує ними (краще не пробувати), як виглядає охорона цих правил, хто і як може санкціонувати насильство та як до цього ставитимуться об’єкти, на яких ця сила може бути спрямована (як до невідворотності, з якою сходить сонце, тече вода і минає час).
Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Японія і навіть Сингапур (в якому немає змагальної політики у традиційному розумінні) – це все суспільства, де (1) держава сильна, але вона є сервісом для суспільства, (2) держава має високий рівень довіри, мандат від суспільства, її лідерство очікуване і не оспорюється, (3) лідерство не свавільне, воно обмежене якщо не правилами, то не менш вагомими культурними рамками відповідальності: або через меритократичні процедури і високу конкуренцію при сходженні нагору, або через страх дуже вірогідного падіння вниз: рівність всіх, навіть найвищих перед незалежними судами. І гонконзькі протести – це підтвердження цінності цієї системи. І припинення/призупинення протестів на час епідемії, теж. Громадянин має підстави довіряти державі, бо та має (професійні, компетенційні) підстави для своєї влади, а політичні лідери , попри високу владну дистанцію, не дивляться на суспільство як на безсуб’єктний ресурс. Підзвітність, хоч і сформульована іншакше, ніж в Європі, але теж є основою служіння держави суспільству. Держава ж має підставу довіряти громадянину, бо (з релігійних та історичних причин) громадяни привчені(ші) до усвідомлення того, що якість життя приходить з виконання обов’язків.
І ще одне. Важливо розуміти, яка величезна різниця між цими п’ятьма азійськими тиграми, а на противагу – з одного боку КНР, а з другого Тайланд/Малайзія/Індонезія/Філіпіни та інші країни Південної Азії. Це різні світи в межах дуже умовно означеного континента”.
