Всім любителям дешевої ковбаси: відсутність можливостей і комфорту – це і є СРСР

Після масових розстрілів, репресій, Голодомору, СРСР “виховав” значну частину “совєтських громадян”, які дуже любили дешеву ковбасу, “Пригоди Шурика” та безкоштовне житло. Вони філософськи ставились до кілометрових черг, до дефіциту елементарних товарів і, навіть не мріяли про власну справу чи роботу за кордоном. В 70-80ті роки вже, якщо когось і відправляли “далеко по етапу”, то це ж були поодинокі скажені “вороги народу”. Люди вже якось забули, наприклад, про масовий розстріл противників більшовиків в Одесі, “Бабин яр” та чимало иншого.

Отже, ці “виховані совєтські громадяни” і сьогодні намагаються тягнути Україну у прірву. Згадувати і сумувати за СРСР стали частіше, помітила відома українська письменниця Оксана Забужко.

Вона зауважила, що старше покоління не передало свій досвід життя у повному АНТИКОМФОРТІ, тобто у СРСР.

“Звісно, матеріально там по-різному жилося в різних стратах, класах і кастах, але от “комфортно” – вибачте, нікому, навіть членам правлячих номенклатурних кланів!!! (і це не про споконвічне людське “один плаче, що рідка юшка, а другий, що рідкі коралі”, а про життя в хронічному страху перед утратою привілеїв: адже своєї власності в рад. еліт не було, зняли з посади – от і нема ні дачі, ні шофера, ні жінці дублянки з розподільника, і психологічно це було ой як некомфортно, роками жити з такою сокирою в голові! ну а про посполитих, сиріч, по-тодішньому, “трудящих”, годі й казати…)

Чому сьогодні це доводиться пояснювати? Тому, що чверть віку рашистська пропаґанда завалювала масову свідомість “СРСР-ом в пазітівчіках” (мемах). І це працює. Ви можете скільки завгодно доводити опонентові, що “самый вкусный в мире советский пломбир” (с) був огидний і після сьогоднішніх “Моржо” чи “Хрещатика” ваш опонент відпльовувався б від нього півдня, лиш лизнувши, – але адресована вашій “внутрішній дитині” склейка “СРСР=морозиво” (кому смачне, кому несмачне – ну, таке діло, смаки різні…))) вже відбулася, “позитив зайшов”. А це тільки один з мемів, під якими нам намагаються продати країну, котрої ніколи не існувало.

Тимчасом, меми, з якими найперше мав би асоціюватися СРСР, мусили бути зовсім інші. Головна тілесна пам’ять індивіда про ту країну – рухова, кінетична: це пам’ять скорчености, втиснутости тебе в щось незручне й непристосоване на людську мірку – від одежі до колони на параді, від транспорту до житла, і т.д. (і на тонкому плані – пханого тобі в голову – те саме). Скаржитись, що тобі “незручно” (“дискомфортно”, по-нинішньому), означало “випендрюватись”, відповіді були з блатного фольклору – “неудобно штаны через голову надевать”, “неудобно на потолке спать” (с). Не подобається тобі Країна Спадаючих Колготок? – Та ти скажи спасибі, мажореня, що в тебе в 1960-ті були колготки, ми в цей час іще панчохи на круглих резинках носили…

Так нас відучили – і ми “не скаржились”. І дітям своїм теж не скаржились, – от вони нічого й не знають.

Ось нашвидку, на коліні, кілька потенційних “мемів про СРСР”, що першими спали мені на гадку, – кожен можна “розгорнути” в окремий нарис, і кожен, на відміну від “вкусного мороженого” і “добрих мультіков”, буде правдою й опече при доторку живим м’ясом, – а я навіть непевна, наскільки вони зрозумілі “тим, хто там не був”:

1) СРСР=раз на місяць садна в промежині від засохлої вати (це для дівчаток: спитайте в мам, вони вам пояснять!);

2) СРСР=вічно-підібгані пальці в тісному взутті (агов, ровесники, а слабО нам зафлешмобити фоточки своїх тепер, у 50+, мозолів на ногах, нажитих купленими у фарци/вистояними в 5-годинних чергах імпортними черевиками, які “ах, от би на пів номера менші! – нічого, вони розносяться!” – і так все “детство-отрочество-юность”, а тепер уже пізно, кріогеном не випалиш?..)

3) СРСР=шлюб за прописку (трошки про це є в “Польових дослідженнях”, де історія Дарки, а більш якось ніде не читала, чому? адже це чи не на кожному курсі перед випуском було, були й люди, які цим заробляли, як і заявами до ЗАГСу за “ліфчик на косточках” – о, це на ще один мем тягне! – чого мовчимо?))

А вже тема прописки тягне за собою славнозвісний “квартирный вопрос” таким, свят-свят-свят, чумовим шлейфом, що тут мене перемкнуло, наринули спогади, навіть сльоза за кількома знайомими, “за квартиру” покладеними чоловічими життями, і я зрозуміла, що далі згадувати не хочу – хай якось іншим разом…(((

Додавайте своє”.

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *