Дискусія про Волинь знову зайшла в глухий кут
Дива під час обговорення волинських подій 1943-1944 років на Польсько-українському конгресі істориків у Баранові-Сандомирському не сталося.
Основними доповідачами на цю тему були ті самі науковці, які брали участь у польсько-українських форумах 15 та 25 років тому: Володимир В’ятрович, Гжегож Мотика, Богдан Гудь та Гжегож Грицюк. На жаль, нічого новішого від того, що вони сказали, наприклад, у «Другій польсько-українській війні 1942-1947рр», 2011 р.(В. В’ятрович), «Від волинської різанини до акції «Вісла», 2011 р. (Г. Мотика), вони не повідомили.
Натомість на конгресі був відсутній кандидат історичних наук Ярослав Борщик, дисертація якого є новим словом у дослідженні польсько-українського конфлікту на Волині, що розвіює польський міф про те, що УПА з березня до липня 1943 року чинила напади на беззахисне польське населення. Борщик наводить приклади сотень атак у цей період польської самооборони, польської поліції на німецькій службі на українські села.
Чомусь на форумі не було надано слово професору, доктору історичних наук Олегу Разиграєву – учаснику наукової програми Українського католицького університету (керівник професор Ігор Галагіда) «Українські жертви польсько-українського протистояння у 1939-1947 рр.» Не відбулось тут і презентації результатів дослідження цієї програми, яка попередньо планувалася. Натомість довелося слухати від доповідачів та учасників дискусії заїжджені тези про злочинні формулювання «Воєнної доктрини» Михайла Колодзінського та праць Дмитра Донцова, про які не знали учасники бандерівського руху, не кажучи вже про упівців.
Знову йшла мова про сплановану керівництвом ОУН(Б) антипольську акцію, але вже не на Волині, а тільки в Галичині. Про 100 тисяч польських жертв, які польські історики не збираються верифікувати чи ставити під сумнів. Зате інформацію про 30 тисяч українських жертв, які встановили дослідники з УКУ, польські історики категорично не сприймають, ставлять під сумнів методологію підрахунку, та джерела, на які опираються дослідники. Гжегож Мотика їх обмежив 16 тисячами, без пояснень методології підрахунку, ані джерел, на підставі яких вивів цю цифру.
Новим на конгресі було цитування Маріушем Зайончковським знайденої на Грубешівщині інструкції для місцевого бандерівського керівництва від 28 березня 1944 року (коли вже відбулися акції («Грубешівська революція») польського підпілля зі знищення низки українських сіл) про «створення дивізії(!!!?) сокирників на пострах поляків», яка була оцінена учасниками дискусії, як зразок хворобливої уяви її автора, оскільки реалізація її серед української меншості на Грубешівщині була неможливою.
Ще однією новинкою було цитування Володимиром В’ятровичем повстанського звіту з Володимирсько-Горохівської округи за липень 1943 року, де зазначалося, що «українці боряться з поляками не за приналежність до польської нації чи католицької віри, а за вороже ставлення до українського національного питання й українських визвольних змагань на її етнографічних територіях». Цей документ засвідчує, що УПА знищувала поляків не за етнічною ознакою, а за політичною, що не є геноцидом. Очевидно, історика допомогли озброїти цим фактом колеги після дискусії про термін «геноциду». Коментувати цитату опоненти В’ятровича не наважилися.
Іван Ольховський, письменник
