Нехай колись потім…
Андрій рвав, Маша заїкалась, Роман плакав і вибачався, що він п’ятикласник, но плаче. Так сьогодні наші діти на уроках чеської намагались справитись із новинами. То ми вирішили малювати на дошці фломастерами – вони це дуже люблять.
– Войну малювать? – спитав Макар. Він з Харкова.
І сам собі відповів, що не хоче. І намалював пса. Він на малюнку какав, бо не могли його вигуляти через обстріли. То ми йому домалювали портал в кращий світ, щоб міг виходити туди, коли хоче.
А вчителька іспанської, яка переймала сьогодні мій дивний учительський досвід (це тут така у них практика, що одна вчителька до другої на урок ходить). Так от ця вчителька іспанської Габріела попросила зробити курс української для викладачів. Щоб могти говорити з українськими дітьми.
Ну і дрінкнуть звала. Сразу після уроків. Но я не пішла. Нехай колись потім.
Наталя Шамрай, викладач, журналістка
Фото ілюстративне
Мову ориґіналу збережено
Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)
Підписуйтеся на наш Телеграм
