Жертвами сексуальних злочинів російських солдат ставали, як діти, так і ті, кому за 80 – прокурорка

Для російських воєнних злочинців не існує статевих і вікових обмежень при здійсненні злочинів сексуального насильства: постраждали жінки, чоловіки, літні люди і діти – від 4 до 85 років.

Немає жодної деокупованої території, де наші спеціальні мобільні групи з прокурорів, поліцейських і психологів не фіксували б їх, розповіла прокурор щодо ведення справ сексуального насильства Офісу Генерального прокурора України Ірина Діденко в інтерв’ю LB.

Розуміючи, що необхідно змінити підходи до ведення цієї чутливої категорії справ, в Офісі Генпрокурора нещодавно створили окреме управління, було розроблено нову Стратегію роботи такою категорією злочинів. Відтепер слідчі та прокурори можуть приховувати ім’я та прізвища потерпілих у текстах оголошених підозр, які з’являються у відкритому доступі, а також іншу персональну інформацію, аби унеможливити ідентифікацію постраждалої особи. Буває, люди не хочуть, щоб навіть члени родини знали про такі факти.

Із постраждалими від сексуального насильства працюють виключно за особистою згодою. Мета прокуратури — не просто зібрати докази злочину і представити звинувачення в суді, а в першу чергу допомогти людині.

“Постраждала особа на будь-якому етапі розслідування може сказати: «Зараз я не готова про це говорити». Тоді ми беремо паузу й очікуємо, коли людина зможе далі співпрацювати. Це один з елементів нових підходів розслідування”, – каже прокурорка.

Вона пояснює, що часто жертви сексуального насильства бояться осуду, а з новими підходами, коли правоохоронці змінюють особисті дані, людина може почуватись у безпеці. Крім того, за її словами, люди на деокупованих територіях дуже бояться повернення своїх кривдників.

Згідно одного з принципів Стратегії, постраждала особа сама обирає того, з ким хоче поговорити, хтось хоче розповісти свою біду жінкам, інші з чоловікам, ще хтось психологам.

“Є факти насильства з декількома постраждалими, що проходять в одній справі. На жаль, є й такі справи, коли до однієї особи по декілька разів приходили та ґвалтували. Усе це різні факти, які ми будемо доводити. Наша ключова мета — зібрати всі факти, зафіксувати їх якомога більше, прослідкувати цю системність і довести її. Щоб надалі це було основою для звернення до Міжнародного кримінального суду”, – пояснює Діденко.

“Сексуальне насильство в нашому суспільстві й досі не зовсім правильно розуміють з точки зору міжнародного гуманітарного права. Чомусь усі сприймають цей злочин лише як зґвалтування. А це не так. Сексуальне насильство — це і публічне оголення, тримання разом чоловіків і жінок, це огляд жінок не жінками, а чоловіками, це тортури геніталій і так далі. Це дуже багато різних видів. Тому не можна говорити про те, якої статі людей більше постраждало. Від сексуального насильства постраждали однаково всі категорії: жінки, чоловіки, діти. Щодо віку, то ми зафіксували такі злочини щодо людей від 4 до 85 років. На жаль, немає винятків, категорій і вікових особливостей. Люди всіх статей і різного віку постраждали від таких злочинів. І випадків, на жаль, дуже багато”, – заявила Ірина Діденко.

В Україні ще з радянських часів залишилась система розслідування і доведення сексуальних злочинів. Нерідко це виглядало просто яке знущання над жертвою, постраждалих могли допитувати по 12-15 разів, ставити питання, які їм навіть соромно було чути. Зараз, за твердженням прокурорки Діденко, правоохоронці так не роблять. Тепер це один раз і виключно за згодою. Крім того, людина сама обирає собі нове ім’я та прізвище і може навіть керувати процесом розслідування.

“Ми роз’яснюємо, які можливі стадії, а людина особисто обирає, що зараз робимо, а що ні. Раніше постраждалих викликали на допити повістками. Уявляєте, особа з деокуповані території, де ще немає світла та інших умов, кудись має приїхати і дати покази? Зараз цього абсолютно немає. Ми самі приїжджаємо до постраждалих, питаємо у них, де їм зручно поспілкуватися, коли та з ким.

Є такі факти, де сім’я постраждалої особи не знає про вчинення цього злочину. Людина не хоче, щоб її рідні знали про це. У таких випадках ми обираємо інше місце, де їй було б зручно поспілкуватися. Можемо виїхати навіть до іншого міста, села, до якогось кабінету іншої сільради. Усе, щоб людині було комфортно розповісти про цей злочин”, – резюмувала пані Ірина.

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *