Чому бідні країни не можуть вийти на шлях процвітання?

Нещодавно в шоу «Гігантські будівництва» на каналі Discovery було представлено фільм про реалізацію перуанської мрії – перекидання води з однієї сторони Анд на иншу. Для цього із залученням унікальних технологій ведеться прокладання тунелю крізь гірський масив і будується величезна дамба.

Переконаний, що реалізація настільки масштабного проєкту стала можливою не в останню чергу внаслідок діяльности відомого економіста Ернандо де Сото. Саме він і його Інститут свободи та демократії з 1988 до 1995 року були розробниками економічної та правової реформи, яка змінила багато суспільних інститутів у Перу і перш за все зміцнила інститут власности й основні цивільні права.

Також ці реформи стали вирішальним фактором у перемозі держави над терористичним угрупованням маоїстів «Сендеро Луміносо», позбавивши його соціальної бази.

У своїй книжці «Від мрії – до дії!» (Київ, 2016) я наводжу один із головних висновків де Сото щодо бідних країн: основною перешкодою на шляху до процвітання є їхня нездатність створювати капітал. Саме капітал є силою, що підвищує продуктивність праці і створює багатство країни, слугуючи своєрідною кровоносною системою капіталізму, фундаментом проґресу. Той факт, що громадяни бідних країн не вміють забезпечувати самі себе незалежно від того, з якою енергією вони виконують усі вимоги капіталістичної економіки, призводить до бідности, що створює прірву між людьми.

Інститут свободи і демократії за допомогою своїх досліджень змінив умови ідеологічних суперечок у Перу, створив можливість угоди з тих найважливіших питань, за якими раніше існував лише антагонізм. Організації правого спрямування першими прийняли пропозиції Інституту як основу своєї передвиборної політичної платформи. А втім, і ліві, включно з партією, що перебувала при владі, прийняли законодавчі пропозиції Інституту як свої власні програми! Метою реформ стали такі заходи: зміцнення і захист прав власности; забезпечення доступу до кредитів для всіх верств населення; перебудова адміністративного апарату держави, його спрощення і відкритість для тих, для кого зараз він не доступний.

До найбільш поширених мітів про Латинську Америку належить твердження, що її відсталість є наслідком помилкової філософії економічного лібералізму, закладеної в основу більшости конституцій. Ця відкритість економіки ринковим силам нібито робить її легкою здобиччю жадібних імперіалістів і посилює нерівність між багатими і бідними.

Ернандо де Сото спростовує ці хибні уявлення. Головна теза його Інституту в тому, що в Перу ніколи не було ринкової економіки, і що тільки зараз, у зв’язку з появою чорного ринку, вона хоч і в цій формі, але почала створюватися. Де Сото називає економічну систему, яка протягом багатьох років прикидалася ринковою – меркантилістською. У цьому випадку «меркантилізм» означає державу, яка забюрократизована й нехтує законами, вона вважає перерозподіл національного багатства більш важливим, ніж виробництво цього багатства.

«Перерозподіл» – це надання монопольних привілеїв або сприятливого режиму вузькому колу еліти, яка залежить від держави і від якої в свою чергу залежить сама держава. У такому світі держава ніколи не виражала волю народу. Уряд ухвалює закони на користь невеликих груп з особливими інтересами (де Сото їх називає «перерозподільними синдикатами») і ущемляє інтереси більшости, що має крихітну владу або символічні права. Імена привілейованих осіб чи сімей змінюються з кожним новим урядом, але система залишається незмінною: вона не тільки концентрує національне багатство в руках меншости, а й леґалізує його права на це багатство.

На думку де Сото, щоб вийти з ситуації, при якій великий бізнес неефективний через монополізацію, а малий бізнес конкурентний, але нелеґальний, а отже, не може отримувати інвестиції і в ньому відсутні леґально зафіксовані права власности, необхідно наблизити правову систему до дійсности й послідовно вирішувати інституційні проблеми.

Як бачимо, в Перу ніколи б не з’явилася можливість реалізації настільки амбітного проєкту з перекидання річкових вод, якби уряд не почав працювати над перетворенням меркантилістської моделі економіки на ринкову, а праві та ліві партії, по суті, незважаючи на ідеологічні розбіжності, взялися до виконання рекомендацій Ернандо де Сото.

Ігор Шаров, політик, громадський діяч

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм