Солдатський борщ і вибори

Дивлюся на Володимира Зеленського, уважно стежу за ним, аналізую його поїздки країною й усе більше утверджуюся на думці, що президентство – це не його, не його. Рік тому він не так дратував мене, як виборця, своїми поїздками. А ті 75 відсотків українців, які віддали свій голос за нього, взагалі ще перебували в стані ейфорії – молодий, енергійний,веселий,готовий змінити і стиль , і спосіб життя пересічних громадян, побороти корупцію, навести лад у країні. І головне – покласти край війні на Донбасі.

Тепер більшість з них неохоче говорять про свій вибір. Але що цікаво: і тоді, і тепер вони звинувачують в усьому Порошенка. Смішно? Не дуже, бо логіка в цьому є. Обираючи Петра Олексійовича на найвищу посаду, всі сподівалися на кардинальні зміни як у політичному, так і в економічному житті країни, на те, що й ми заживемо, «як люди», що настане мир на Донбасі… Порошенко практично не мав противників під час голосування. Та за роки правління його олігархічна сутність дала про себе знати сповна. Дбав він насамперед про примноження власного капіталу, а не про інтереси України, добробут пересічних громадян. Не цурався вигадок про всілякі операції, проголошував пафосні лозунги про мову, віру й армію. А про методи й схеми збагачення-розкрадання можна детективи писати. Чого варта тільки історія з Оборонпромом, зі Свинарчуками!…

Такого глибокого розчарування – Порошенком як президентом – українці ще не знали. Протестний гнів народу вже зрів. І на гребені його з’явився Зеленський. 75 відсотків голосів виборців! Такого історія президентських виборів іще не знала. «Та я за дідька лисого проголосував би, аби не за Порошенка», «З двох бід вибирав меншу», «У другому турі вибору не було», – виправдовуються нині «прихильники мимоволі». Вийшло все по-українськи: давай другого (наголос на останнє О), нехай і дурного.

«Неначе люди подуріли», казав великий Кобзар. А таки подуріли. Бо не замислилися, який з артиста буде президент, не зважали на імідж, який комік сам і створив, гасаючи голяка на сцені та б’ючи «медибейцями» на роялі… Зачаровані підскоками й цьомками людей, які прийшли на інавгурацію, вірили: все зробить, усе зможе, нові ж бо обличчя…
Здувся наш президент. Здувся. Як повітряна кулька. Їздить – чи то знічев’я, прогулюючись, чи то з примусу якогось президентського обов’язку. Десь школу відкриє , десь лікарню, огляне відремонтовану дорогу, комусь аеропорт пообіцяє… До бійців на Донеччині завітав. Поїв солдатського борщу, роздав нагороди… Усе по «накатаній»,усе звично. Вибила з колії лише авіакатастрофа АН-26 під Чугуєвим. «За що загинули 26 молодих людей?» – питають у Президента осиротілі батьки і діти, питають ошелешені виборці, експерти й політики. Питають у Гаранта Конституції, яка проголошує найвищою цінністю життя людини. Трагічний політ на зношеному, «кульгавому» літаку оголив проблеми всієї авіаційної галузі. Галузі, яка мала б стати пріоритетною в економічному розвитку України і завдяки якій ми могли б вийти з кризи, не зважаючи на пандемію й глобальний занепад. Вочевидь, артисту не під силу утямити це… Як не під силу йому дати пряму й чесну відповідь на запитання. Бо взяв за приклад – між крапельками, між крапельками…

Якби повернути колесо історії назад, тобто, якби президентські вибори відбувалися зараз, то не бачити Володимиру Олександровичу тих 75-и відсотків голосів, як власних вух без люстерка.

Хоча – чого там?! 25 жовтня – наступні вибори. Не президентські, й не парламентські, а лише місцеві. Деякі експерти, до речі, ставлять між ними всіма знак рівності й називають місцеві четвертим туром виборів для нової влади. Президенту і його команді ой як треба свої «слуги» в управлінських апаратах об’єднаних громад, тобто – мери, губернатори, голови сільських і селищних рад, обласні, міські, сільські, селищні депутати. А з цим – «напряг». Регіональні ж партійні структури «Слуг народу» – це швидше фікція, ніж реальність. Та й рейтинг упав як у Президента, так і в усієї ЗЕ-команди. Хоча деякі соціологічні служби й стверджують, що у Зеленського він все одно вищий, ніж був у Януковича й Порошенка за рік їхнього президентства. Але це мало втішає.

От і доводиться їздити Володимиру Олександровичу, аби повернути хоч трохи прихильність виборців. (Хоч як не люблю я Президента, мушу визнати – інтуїція у нього таки є). ЗЕ-команда теж старається: своїх «слуг» усіма правдами й неправдами проштовхує у списки кандидатів, які балотуються на місцевих виборах. Проштовхують так, що й однопартійці не витримують. Днями про вихід з партії «Слуга народу заявив Микола Глушко. Мотив – усі місця у списках на місцеві вибори вже куплені-розпродані…

Ну, це вже не нове, було, було. Апробованих, шулерських методів передвиборної боротьби «зелені» не цураються. З початку виборчого процесу відкрито 100 кримінальних справ, а всього зареєстровано 1тисяча 83 заяви про порушення, пов’язані з виборчим законодавством.

Щоб бути об’єктивним, зазначу, що «зелені» таки мають деякі виборчі новації: відкриті партійні списки, гендерна квота і таке інше. (Замість гречки – гроші). Хоча й ці новації вже оголили свої мінусові заряди. Наприклад, є заяви членів партії «Слуг народу» про те, що нинішній підхід до формування партійних списків позбавляє їх права балотуватися на місцевих виборах. Мовляв, вони не хочуть бути паротягами людей, яких не знають, навіть в очі не бачили. А щодо гендерної квоти… Плескаю в долоні! Партійний список «слуг» до Київради очолює дружина міністра МЗС Кулеби. До речі ,цей же список від порошенківської «Солідарності» очолює дружина Петра Олексійовича…

Нічого не можу з собою вдіяти, але не люблю я Президента. Хоча й ОПЗЖ не сприймаю. Може через те, що по-своєму її сприймає Зеленський і його монобільшість. Вони зважають на неї. Особливо у передвиборчий період. Ось уже достеменно відомо про їхні домовленості з кличківським «Ударом», про перетасування кандидатів у деяких великих містах. Скажімо, в Кривому Розі замість тлустого квартальника Юрія Корявченкова піде в мери ахметівський топ-менеджер «Метінвеста» Дмитро Шевчик. Рік тому я реготав, дізнавшись, що відомого всім господарника Богуслаєва з «Мотор-Січі» у Запоріжжі переміг весільний фотограф Штепа. Тепер не знаю, сміятися чи плакати, бо в Запоріжжі ще одного зеленого кавеенщика замінить представник «Мотор-Січі» Віталій Тишечко… (Недарма ж Володимир Олександрович зберігав «нейтралітет» щодо олігархів – з жодним не посварився, не зіпсував стосунки).

Днями одна соціологічна фірма провела передвиборне опитування в Житомирській області. Так-от. На питання: «Якби вибори відбулися в наступну неділю, за яку партію ви НІЗАЩО не проголосували б?» більшість респондентів відповіли: «За «СЛУГ НАРОДУ». А житомирський електорат дав Зеленському на президентських виборах ого-го скільки голосів.
Так, Президент наш – молодий і зелений. У прямому розумінні цих слів. Його ставка на таких само молодих і зелених однопартійців-політиків нічого, крім непрофесіоналізму, не дає. Ставка на такий само молодіжний електорат теж не виправдає себе. Бо для молоді політика – це як комп’ютерна гра. Соціальні проблеми населення, особливо людей похилого віку, її не обходять. Зеленський молодим подобається. Його сленг, емоційність, спалахи гніву («Вийди, розбійнику!») їм до душі. Молоді з гордістю наголошують, що їхній обранець – перший президент, який не краде, не має корупційних схем. Проголосувати тепер за його команду? Та це ж треба йти на виборчу дільницю…

Передбачаю результати місцевих виборів. Для «зелених» вони будуть невтішними, хоча й не провальними. Новобрані мери й губернатори не будуть стовідсотково пропрезидентськими. Цим скористається опозиція. Яким чином? Побачимо. У самій партії «Слуга народу» посиляться розкол і внутріпартійний розбрат. Якщо до цього додати, що після місцевих виборів буде підвищення ціни на газ і тарифів на електроенергію, продовження всіляких обмежень, пов’язаних з епідемією COVID-19, безрезультатність перемовин Тристоронньої контактної групи, зростання напруги у відносинах з Євросоюзом, то нас чекає дуже «весела пора».

На цьому хотілося б поставити крапку. Але знайома журналістка написала у Фейсбуці, що має тепер важку алергію на зелений колір, перстень на середньому пальці й хрипкий чоловічий голос. Я її розумію.

Євген Черненко, політолог

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *