Науковці в Україні бідні, а от у МВС мають шанс на забезпечене життя

Політики та журналісти багато говорять про “відтік мізків”, та фундаментальні причини цього відтоку так і не усуваються.

На цю проблему звернув увагу старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко і зазначив, що деякі спроби все ж таки робилися.

“У 2015 році було прийнято новий закон про наукову та науково-технічну діяльність, завдяки чому було створено необхідні (але недостатні) інституції типу Ідентифікаційного комітету, Національної ради з питань розвитку науки і технологій загалом та Наукового комітету зокрема, Національного фонду досліджень та купа супутніх змін поменьше.

Так, все робилося настільки довго та неквапом, що з часу початку реформ в науці діти вже навчилися ходити, ламати іграшки та збирати конструктори Лего. Так, Яценюк стукав долонькою по столу і волав “абирвалг” про стоси паперів. Так, Гройсман замість засідання Нацради їздив відкривати дизель на Бориспіль, що зламався наступного дня. Але чи то через неуважність, чи то якось ще – базис було закладено.

Як не дивно, до уряду Гончарука в плані науки у мене претензій найменше, бо:

а) недовго був і не встиг нічого зламати;

б) там були Новосад і Стадний, які і допомагали, і зламати б нічого не дозволили.

Але все ж, щось робилося. Зокрема, з’явився Національний фонд досліджень з окремим напрямком підтримки досліджень молодих вчених на сотні мільйонів гривень. Щоправда, уряд Шмигаля, що успадкував цю успішну реформу, цьогоріч фактично блокував його роботу 3 місяці поспіль, але, зрештою, увімкнув здоровий глузд. Чи йому ввімкнули.

Проте молодь продовжує тікати. Це при тому, що сама ж НАН України, про яку йдеться на картинці, в межах своїх повноважень для молодих робить, здається, все, що може: стипендії, гранти молодіжним лабораторіям, премії, тепер он є програма постдоків (чесно кажучи, ще не стикався з нею, тому детально не знаю, але її поява то є добре). Однак молоді лишається все менше і скоро усіх молодих можна буде знати поіменно.

Така ж ситуація, до речі, всюди – в інших Національних академіях (у нас їх шість, якщо хто не знав) та університетах. Просто тут у мене є наочні цифри (дякую Олександру Дуброві, секретарю комісії по роботі з наукової молоддю НАН України), а там – ні.

Бо не в законодавстві справа (принаймні не в усьому). Закони – прекрасні. От відкриваємо закон про науку, а там, по-перше: “Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України”.

По-друге: “Держава гарантує встановлення ставок (окладів) науковим працівникам державних наукових установ (закладів вищої освіти), виходячи з розрахунку посадового окладу молодшого наукового співробітника на рівні не нижче одинадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 1 січня 2020 року”.

Чудово ж, еге? Але ці норми закону тупо не виконуються. Бо всі ці роки по першому пункту замість 1,7% маємо 0,2%. А по другому – його просто вже двічі відтерміновували і тепер мають запровадити з 2023 року.

З першого пункту випливають неповні робочі тижні на 3 чи 4-ри робочі дні, а з другого – жахлива тарифна сітка, де зарплатня молодого вченого мінімалкою зрівнюється з зарплатнею прибиральниці. Думаю, десь є і графік відтоку прибиральниць у Польщу, але у мене є тільки цей, про молодих науковців.

А коли мені хтось у відповідь на це “ниття” скаже про бідну державу, я відразу згадую нові преміальні автівки депутатів, їхні неймовірні квартири, мільйонні компенсації суддям, мільярди на дивні дорожні тендери з ковідного фонду, сейфи посадовців, напхані готівкою та антикваріатом. І так-так, коли держава коштами платників податків не доплачує суддям, вони подають до суду і отримують все, що мають отримати по закону. Вчені такого не роблять.

Загалом же усім вигідно торочити мантру про “бідну країну” для власної науки, не помічаючи напхані кишені тих, хто нашу країну такою і робить. Для науки – занадто бідна. Для шалених маєтків, стомільярдного МВС і ремонту дверей в ОП за скажені гроші – дуже багата. Держдачі і ремонти президентських літаків – туди ж.

А знаєте, чому так? Бо кожна влада розуміє, що наслідки відтоку молоді з науки – розгрібати не їй. Он навіть ця “успішно” без науки впоралася з пандемією коронавірусу. Ну, так, купа трупів, і що? Кого з більшості виборців це турбує?

Чергова маячлива обіцянка типу вже відпрацьованих 5-ти питань на референдумі, запуску українського супутника, виробництва вітчизняної вакцини, дешевих кредитів, десятків мільйонів тестів на корону, показові, але безглузді санкції РНБО – і електоральні настрої знову гріють теплу ванну найвеличнішого лідера сучасності.

Навіть не знаю, як завершити цей текст. Це, може, прозвучить несподівано, але хіба тим, що нам би справжню судову реформу і боротьбу з корупцією. Тоді, гляди, і кишень напханих стало б менше, і гроші “зайві” на науку б знайшлися. Бо без цього – це ходіння по замкненому колу”.