Русь і Росія, Швейцарія і Швеція, римляни і роми, поліція і полюція…

На сайті «Культурного центру Анни Київської», що розташований у місті Санліс неподалік від Парижа, нещодавно відбулася пряма трансляція надзвичайно цікавого півторагодинного виступу знаменитого французького історика і письменника Філіпа Делорма, автора більше 40 книг про видатних історичних діячів Франції, в тім числі й книги «Anne de Kiev: une reine de France venue de l’ Ukraine», тобто «Анна Київська: королева Франції родом із України». Вже сама лиш назва цієї книги приводить у сказ сусідню з нами «імперію зла», яка і сьогодні наполегливо продовжує свої багатовікові спроби присвоїти собі нашу українську європейську історію і наших історичних діячів. Про одну із таких спроб, зроблених самим Путіним щодо Анни Київської, йдеться у цій розповіді…

ЯК ОДНОГО РАЗУ В ПАРИЖІ ВОЛОДИМИР ПУТІН В ІСТОРІЇ ЗАБЛУДИВСЯ…

Цей веселий фотожарт із Інтернету, що його Ви бачите зараз на фото, – саме про той епізод із Путіним в Парижі. Сталось це у травні 2017 року через декілька днів після президентських виборів у Франції. На них суперниця Макрона – лідерка ультраправої політичної партії «Національний фронт» мадам Лє Пен, на яку дуже великі ставки робив Путін і у виборчу кампанію якої російські банки вбухали купу грошей, програла з оглушливим відривом. В результаті переміг Макрон і став наймолодшим президентом в історії Франції, а заповзятлива мадам, помахавши ручкою Путіну, пішла у політичний маргінал разом зі своїм «Національним фронтом», що добре роздобрів на російських грошах.

Але чому ж Путін так аж по вуха вкладався у кандидата, шанси якого були не дуже великі? Мабуть, занадто вже принадливою здавалася йому перспектива, що вимальовувалася. Якби президентом Франції стала ця мадам з украй правими політичними поглядами аж до расистських, така зміна влади надалі спровокувала б суттєві розбіжності між Францією та іншими країнами Європейського союзу і таким чином могла б серйозно послабити ЄС. А розсварити і послабити ЄС завжди було і є маніакальною мрією Путіна, котра, на щастя, так і не здійснилася. Крім того, Путін, звичайно ж, сподівався, що коли переможе мадам Лє Пен, вона не забуде про політичні інтереси свого фінансового благодійника, такого щедрого за рахунок обікраденого російського народу.

Та скоморошний кремлівський недоцарьок не тільки залишився, як то кажуть, на бобах. Тепер йому терміново було необхідно ще і якось рятувати перед Макроном свою заплямовану цією історією репутацію. Отож він одразу після виборів напросився до Макрона з «робочим візитом». І ось велика прес-конференція у Парижі. Вона транслювалась одразу на кількох французьких телеканалах. В Україні її можна було подивитися по супутниковому телебаченню або через Інтернет. Представники ЗМІ ставлять свої запитання двом президентам. Журналістка телекомпанії «Russia Today» звертається до Макрона: «Пане президенте! Скажіть, будь ласка, чому до вашого виборчого штабу заборонений був доступ російським журналістам»?… Макрон незворушно відповідає: «Абсолютно усі журналісти мали вільний доступ у мій штаб. Але співробітники російських ЗМІ, які працюють у Парижі, насправді не були журналістами. Вони були пропагандистами. Тому їм був заборонений доступ у мій виборчий штаб». Путін слухав це, стоячи поряд з Макроном, і усім своїм жалюгідним видом нагадував маленьку собачку, що нашкодила, а тепер піднялася на двох своїх задніх лапках, винувато підібгавши хвіст.

Та була ще одна «пігулка», якою дуже елегантно почастував Макрон Путіна в ході цієї ж прес-конференції. Приводом стало те, що у своєму виступі Путін, торкнувшись теми про «історичну дружбу і співпрацю двох народів», назвав «росіянкою» княгиню Анну, дочку київського князя Ярослава Мудрого, яка в XI столітті стала королевою Франції. Проте історію своєї королеви Аnne de Kiev, тобто Анни Київської, саме так її завжди називали у цій країні, французи знають дуже добре. Дочка Ярослава Мудрого княгиня Анна належить до пантеону усіх трьох народів, що вийшли з Київської Русі. Тому вона не більше «княгиня російська», ніж «княгиня українська» або «княгиня білоруська». Але як людина, котра народилась і виросла на берегах Дніпра, де жили предки нинішніх українців, вона усім своїм життям і своєю культурою була пов’язана передусім саме з цим народом, серед якого народилася і виросла. Отож тим більше називати її «російською» княгинею було зовсім безглуздо. Ну уявіть собі, якби через тиждень у Париж прикотив Лукашенко і у своїй офіційній промові також почав «втирати» тим же французам тепер уже про «білоруську княгиню Анну». Чи якби хтось із наших нинішніх українських політиків приїхав у Париж і, враховуючи період нашої загальної історії Київської Русі, почав називати «великими українцями» Олександра Невського, Дмитра Донського, Сергія Радонежзького. Виглядало б смішно, чи не так? Так само смішно виглядав і Путін зі своїм безглуздим пасажем про «російську» княгиню. Тому Макрон у своїй промові у відповідь дуже дипломатично, але і дуже прозоро сказав: «Так, Франція пам’ятає і любить свою знамениту королеву ANNE de KIEV». І ніби мимохідь додав: «У нас у Санлісі під Парижем створено чудовий культурно-історичний центр, присвячений ANNE de KIEV»…

У цих двох коротеньких фразах Макрон окрім витонченого «підкоректування» історії походження княгині була захована ще одна цікава «родзинка». А полягає вона ось у чому. Коли Путін у своєму виступі промовляв такий пасаж: «Освічена французька публіка знає усе про росіянку Анну – королеву Франції», він, мабуть, забув, що перед ним таки справді освічена французька публіка, а не звична аудиторія московських «телезомбоящиків», що несамовито аплодує будь-яким галюцинаціям на тему «Росія – батьківщина слонів!»… І ця освічена французька публіка, яка прекрасно знає історію своєї королеви, вона так само прекрасно знає і те, чим є Культурно-історичний центр ANNE de KIEV».

Санліс – це невелике місто неподалік Парижа. У часи Анни Київської Санліс за його територією та населенням можна було порівняти з тоді ще зовсім невеликим Парижем. Санліс був резиденцією королівської династії Капетингів — і самого Генріха I, і його предків. У різні періоди історії у цьому місті були побудовані палаци декількох представників цієї династії: тут був важливий центр їхнього впливу на Францію того часу. Разом зі своїм чоловіком Генріхом I тут жила і королева Франції Анна Київська. А вже у сучасну епоху міська мерія і громадськість Санліса разом із громадськими організаціями української діаспори у Франції створили цей прекрасний Культурно-історичний центр. З тих пір через Санліс пролягають багато туристичних маршрутів Франції, сюди приїжджають туристи з усіх кінців світу. При Культурному центрі у Санлісі побудований постійно діючий храм святих Бориса і Гліба, належить він Українській греко-католицькій церкві. Відвідують його і жителі Санліса, і жителі навколишніх міст, і представники української діаспори з усієї Франції, і туристи з різних країн. Богослужіння у храмі проводяться французькою та українською мовами. Упродовж останніх шести років у цьому храмі періодично проводилися служби, присвячені пам’яті українських воїнів, котрі загинули у війні проти російських агресорів. Проводилися також служби, присвячені пам’яті жертв сталінських Голодоморів і Гулагів. Напевно, душа Анни Київської завжди молиться разом з постійними прихожанами і гостями цього храму за душі усіх убитих і замучених «старшими братьями» її земляків.

Про усі ці подробиці історії дуже відомого у Франції Культурного центру, мабуть, не відав Путін, а російське посольство у Парижі, напевно, не хотіло його цим знанням засмучувати. Але уся ця історія дуже добре відома Макрону та усій «освіченій французькій публіці», яка уважно слухала Путіна та Макрона і гідно оцінила елегантну винахідливість свого президента у відповідь на путінську хамовиту неосвіченість. Цей їх лаконічний обмін фразами відносно «російської» княгині отримав подальший резонанс у колах французької інтелігенції та відгуки у засобах масової інформації. Приміром, публічно виступив дуже авторитетний французький історик Філіп Делорм, автор 40 книг про видатних історичних особистостей Франції, в тому числі й книги, присвяченої Анні Київській. Над цією книгою, над вивченням історичних матеріалів про життя своєї героїні та обставини її епохи знаменитий учений захоплено працював декілька років. Тепер же Філіп Делорм публічно заявив: «У XVII столітті російська імперія проголосила себе правонаступницею Київської Русі й вибудовує свою історію на основах, закладених, по суті, на українській території у Київській Русі, нав’язуючи таким чином ідею, нібито це одна і та ж держава. З міркувань політичних вони привласнюють те, що належить зовсім іншій території, іншій країні»…

Зараз французькі та українські кінематографісти завершують роботу над спільним фільмом за історичним романом письменниці Жаклін Доксуа «Anne de Kiev, la reine de France», тобто «Анна Київська, королева Франції». Незабаром він вийде на екрани обох країн. Звичайно ж, навіть і сам цей факт спільного виробництва французько-українського фільму за романом відомої французької письменниці є ще одним переконливим свідченням того, як саме культурна громадськість Франції сприймає історичну особу Анни Київської.

…І ось що хотів би я ще підкреслити спеціально для наших колишніх «старших братьев», які дуже люблять красти нашу історію і в приступах своєї імперсько-шовіністської параної дуже люблять називати Україну «окраиной». Учіться цивілізованості у європейських народів, панове! Чудовий приклад європейської толерантності подають сучасні Франція, Німеччина, Італія. Ці три народи приблизно так само як і ми колись із Київської Русі теж вийшли з єдиної держави – імперії франків Карла Великого. У середині IX століття Франкська держава розпалася, на її території утворилися три нові держави, а з трьох територіальних діалектів їхньої спільної простонародної латини надалі утворилися три національні мови – французька, німецька, італійська. І подивіться: жоден із цих трьох народів не намагається красти собі історію двох інших! Ніхто не переписує у свій пантеон історичних діячів іншого народу! Ніхто не нав’язується нахабно іншому в «старшие братья»! Ніхто не розповідає, що його мова хороша і правильна, а мова сусіднього народу нібито не хороша і не правильна! Або що його віра правильна і «канонічна», а віра іншого народу нібито не правильна і «не канонічна»…

Як відомо, уперше назва території «Україна» була зафіксована в літописах у 1187 році. До цього часу Київська Русь уже пройшла пору свого найвищого розквіту часів Ярослава Мудрого і стала великою європейською «блискучою державою», це я цитую визначення з авторитетної Французької енциклопедії видавництва «Larousse». (І оскільки в російській історичній науці і в російській суспільній свідомості надзвичайно багато грубих спекуляцій на звичайному співзвуччі дуже різних за своїм змістом понять «Київська Русь» і «Росія», то про всяк випадок попереджаю: у назві згаданого французького видавництва «Larousse» немає нічого спільного з цими поняттями. Жартую, але досить серйозно! – А.Р.). А розкішне і дуже об’ємне видання Французької енциклопедії, куплене мною колись у Парижі, ось уже багато років стоїть на моїх книжкових полицях і частенько мене виручає, коли я самостійно намагаюся розібратися у суперечках між російськими та українськими істориками, політиками і політологами.

Так от як же так? Центральна частина великої європейської «блискучої держави» з центром у Києві, а він, як відомо, «мать городов русских», і це у розумінні наших колишніх «старших братів» усього лиш «окраїна»? По відношенню до чого? По відношенню до будь-якого російського Мухосранська, як це намагається вбити у голови усьому населенню імперська лженаука про історію? У зв’язку з цим мені згадується один старий анекдот. Зустрічаються на вулиці два бердичівські євреї, обмінюються новинами. «А где твой сын Изя? Что-то я давно его не вижу», – запитує один єврей у іншого. «О, мой Изя уже полгода как живет в Париже!» – гордо відповідає батько Ізі. «А Париж – это далеко от Бердичева?», – продовжує розпитувати співрозмовник. «Две тисячи километров», – відповідає батько Ізі. «Что?! Две тисячи километров от Бердичева?! О, Господи! Какая глушь! Какая глушь!»…

Насправді у древніх літописах поняттям «окраина» визначалися території навколо Києва. І «окраиной» вони були по відношенню до Києва, а не до чого б то не було іншого. І ось на розташованих навколо Києва територіях нинішніх областей центральної України ще до 882 року сформувалася Київська держава, прообраз Київської Русі. І хоча князював у ній Олег, виходець з відомого роду скандинавських варягів, проте, зрозуміло, будували цю державу власними руками, зміцнювали і розвивали її покоління тих людей, які саме на цих землях народжувалися, жили і помирали, давши життя наступним поколінням. І усі ці люди усіх поколінь є прямими предками нинішніх українців. Точнісінько так само, як і, наприклад, древній Новгород, Владимир, Суздаль й усі інші російські міста будували, зміцнювали, розвивали жителі саме цих міст, а усі ті люди – звичайно ж предки нинішніх росіян.

Ми, українці, ніколи не претендували і не претендуємо на те, щоб, виходячи з нашої загальної історії періоду Київської Русі, називати жителів древніх Новгорода, Володимира, Суздаля чи будь-яких інших нинішніх російських міст «українцями», але дуже просимо наших колишніх «старших братів» не смішити нас і весь світ, називаючи «русскими» древніх чи сучасних киян і жителів усіх інших територій нинішньої України. Треба просто знати, любити, цінувати, поважати свою власну історію і не намагатися красти чужу.

Київська держава, що сформувалася до 882 року, далі, постійно розширюючись в усіх напрямах на інші території, у тому числі включаючи все більше і більше територій нинішньої Росії, перетворилося на величезну державу Київська Русь. А Київ таким чином, все далі і далі розширюючи межі своєї держави, особливо на північ і на схід, вбираючи в неї величезні інші території і засновуючи нові міста на цих територіях, ставав «матір’ю міст руських». Від слова «Русь» а не «Росія». Це абсолютно різні поняття! І якщо наші колишні «старшие братья» стверджують, нібито «Украина никогда не имела государственности», це означає всього лиш їхню дрімучу неосвіченість. Бо насправді українська державність розпочиналася з 882 року, потім прекрасно розвивалася і блискуче втілювалася у загальній державності трьох слов’янських народів за часів розквіту Київської Русі. Вже згадана нами Французька енциклопедія пише, що перша держава навколо Києва, яка утворилася у 882 році, називалася l’Etat de Kiev, тобто Держава Київська, але це особливості французької стилістики, а в перекладі українською або російською формулюється просто – Київська держава, Киевское государство. Ця ж енциклопедія пише, що l’Etat mоscovite, тобто Московська держава сформувалася до 1326 року. Напевно, дуже багато наших колишніх “старших братьев” були б надзвичайно здивовані, дізнавшись з авторитетних європейських енциклопедій, що насправді державність на території сучасної України виникла значно раніше, ніж державність на території сучасної Росії, і що в цьому сенсі росіяни насправді не «старшие», а “младшие наши братья”…

Отже, Московія, Московська держава утворилася на північних територіях Київської Русі в ХIV столітті. Правили у ній царі, при появі яких усім їхнім підданим належало падати ниць. На початку XVIII століття, вже при цареві Петру I, ця держава дістала свою нинішню назву – Росія. На південних же територіях Київської Русі зміцнювалася і розвивалася держава українська, якою управляли демократично обрані на Майданах гетьмани. І коли на початку XVIII століття російський цар Петро I намагався «прорубати вікно в Європу», то у цей час Україна його сучасника гетьмана Івана Мазепи вже вільно спілкувалася з Європою через двері, а Києво-Могилянська академія була одним з найбільших і найвідоміших учбових закладів Європи того часу. Усій Європі та в інших регіонах світу вже були широко відомі знамениті побудовані ще за часів київського князя Ярослава Мудрого Києво-Печерська лавра, Софіївський, Михайлівський, Володимирський собори та інші видатні творіння, які сьогодні перебувають під охороною ЮНЕСКО як всесвітньо значимі цінні пам’ятники історії та архітектури. І створювали усе це своєю працею і талантом не прийшлі рюриковичі з вікінгів, і не Васі Пупкіни десь із-під Рязані чи з якихось інших глибин, і не “Демьяны всегда пьяны” з територій, що стали пізніше Московією, а створювали усе це своєю працею саме ті люди, які з покоління у покоління народжувалися і жили на цих територіях на берегах Дніпра та давали життя наступним поколінням, – усі вони є прямими предками нинішніх українців. Назви держав можуть змінюватися, але народи незмінно залишаються тими ж.

Усе це треба знати, розуміти і цінувати один у одного, поважати один у одного: українцям – поважати історію і культуру народу Росії, росіянам – поважати історію і культуру народу України, нам усім разом – поважати все те, що вклав в нашу загальну слов’янську цивілізацію народ Білорусі. А не намагатися усе це один у одного украсти або спотворити, оббрехати, принизити. Тому я прошу наших колишніх «старших братьев» припинити також і свої негідні спекуляції на простому співзвуччі назв Київська Русь і Росія, бо насправді це далеко не одне і те ж. Як далеко не одне і те ж, наприклад, Швейцарія і Швеція, римляни і роми, поліція і полюція… В усіх наведених прикладах — це всього лиш фонетичне співзвуччя слів при абсолютно різних смислових значеннях. Тому я, дорогі наші колишні «старшие братья», закликаю вас збагачувати свою історію власними гідними справами і власними національними героями, а не тирити чужу історію і чужих національних героїв подібно до того як деякі злодійкуваті спритники тирять гусей і курей по чужих дворах!

***
Нагадаємо: Анна Київська вінчалася з французьким королем Генріхом І у травні 1051 року, тобто 970 років тому, і народила Генріху І наступника престолу – Філіпа І, який пізніше став королем Франції та відіграв значну роль в історії цієї держави. У зв’язку з датою вінчання, що водночас означає і дату, коли дочка київського князя Ярослава Мудрого стала королевою Франції, тут у Санлісі щороку наприкінці травня проводять традиційний День вшанування пам’яті Анни Київської.

…Культурний центр Анни Київської в Санлісі рекламує себе по всьому світу дуже цікавим відеороликом трьома мовами: французькою, українською та англійською. Ось цей відеоролик. І, зверніть увагу, назва центру скрізь тепер вже пишеться в новій українській транскрипції: Centre Аnne de Kyiv.

Олександр Рущак

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах пандемії та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *