Про адекватність політики Зеленського

За час свого президентства Зеленський вже принаймні двічі рятував країну… від надзвичайно загрозливих наслідків власних дій та дій свого найближчого оточення.

Вперше це сталося на паризькій зустрічі з Путіним 9-10 грудня 2019 року.

Оточення Зеленського разом із росіянами, з благословення Меркель та Макрона, підготувало на підпис Зеленському документ в дусі “формули Штайнмаєра”, який у разі підписання практично гарантував Україні легітимізацію (про)російських бойовиків, а згодом і штучно інспіровану, але вже справді “громадянську” війну.

Зеленський почав розбиратися, що йому пропонують підписати, лише в Парижі, й… відмовився це підписувати.

Так він врятував країну вперше.

Але тим самим він не лише викликав ненависть Путіна, який вже був практично впевнений в успіху, а й виписав Україні квиток на іншу війну – ту саму, яку Путін і почав у лютому 2022 року.

Щоправда, сам Зеленський не лише не зрозумів цього, а й, замість подальшого зміцнення армії, дозволив ним же підібраному оточенню двічі провалити оборонне замовлення (2019, 2020). Натомість взявся піаритися на дорогах і всіляко, аж до самого моменту вторгнення, демонстрував Путіну та українцям свої суто мирні наміри.

Лише у липні 2021 року Зеленський, нарешті, призначив адекватного керівника Генштабу, і лише в листопаді 2021 року (!) – адекватного керівника Міноборони.

Але СБУ, за деякими даними, аж до 24 лютого фактично керував генерал Наумов, який зробив карколомну кар’єру в СБУ у 2019-2021 роках, був “правою рукою” формального керівника служби Івана Баканова, втік з України за кілька годин до початку російського вторгнення й тепер підозрюється в державній зраді. А 2 березня, також за підозрою в державній зраді, був затриманий керівник Антитерористичного центру Херсонського УСБУ полковник Садохін.

Безумовно, якби не ці (та інші) кадрові провали, Україна могла б зустріти російський напад набагато ефективніше. І це зберегло б чимало життів.

Водночас треба визнати, що становище України стало б просто катастрофічним, якби Зеленський не залишився в Києві, а втік слідом за Наумовим – навіть не за кордон, а просто кудись на захід України (як йому пропонували й як від нього очікували практично всі наші західні партнери).

Так він врятував країну вдруге.

Якщо спробувати описати цю політику Зеленського одним стислим виразом, в мене немає інших варіантів, крім російського “слабоумие и отвага” (історія цього мема тут: https://bityl.co/Bvk0).

Я пишу це зараз, бо питання “чому???” все одно крутиться якщо не на язику, то в голові у багатьох. Тож просто будьмо відверті, без жодної зайвої “зради”.

Електоральних висновків зі всього сказаного не роблю, бо явно не на часі. Натомість процитую найкраще зі всього сказаного нашим теперішнім президентом: “Думай.Те”.

А також, звісно, закликаю підтримувати нашого президента в усьому, що сприяє нашій перемозі у цій війні.

Олексій Панич, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.