Ненавиджу к@цапів і все, що з ними пов’язано

Неприємні, здавалося б, дрібниці й несподівані гидкі випадковості колють серце дуже боляче.

Особливо, коли ти вся сама, як оголений нерв.

Сьогодні верталася з доньками пішки з суботньої української школи, йшли через парк до нашої автобусної зупинки.

Йшли собі.

І от Мія каже: мамо, я пострибаю трішки на батутику.

І ми з Ксенею погодилися дати їй 10 хвилин, стали трішки віддалік, поставили дитячі самокати біля скамниці та розмовляємо між собою про своє.

Це було близько 16 години дня. Повний парк людей.

Аж ось я чую спиною, від групи цих дітей (?!), що на фото (їм років по 9-12), що «ґляді, хохли, хохли! укропи єб@ние, сиш как на мовє базарят»…

Перше — шок, я думала, що мені здалося…

Такого просто не може бути…

А в мене ще на джинсовій куртці брошка — жовто-блакитна синичка з України, з дому.

Я завжди тут ношу її з собою.

Повертаюся і дивлюся на них.

І розумію, що мені не здалося. Вони тицяють факи й кричать мені: «ей, ти! сало уранілі!», «слава расіє!», «расіє слава, запомні!»…

Не знаю, навіщо я їх сфотографувала. Я не знала, що робити. І досі шокована.

Стало так гидко, до нудоти, я просто схопила своїх дітей і ми поспіхом пішли на зупинку.

В спину нам все гучніше кричали «слава расіі!», «п@зда украінє!»

На лавках сиділи люди. Може, серед них були і їхні батьки, ніхто ніяк не реаґував. Я не знаю.

Натягла на обличчя сонцезахисні окуляри в автобусі й всю дорогу проплакала.

Це все чули й бачили мої доньки.

Це якесь лайно. Чесно. Не витримую більше.

Якщо ці діти (?!) вже стали такими моральними уродами, хто ж тоді їхні батьки? Як вони живуть тут, чому не в росії? Як це можливо після всього?

З таких безмозких, жорстоких істот і виростають мародери й ґвалтівники?

Як їх зупинити?

А якщо б доньки гуляли самі? А якщо б мене не було поруч? Доньки між собою спілкуються українською.

Що б було?

24 лютого, на нас, почувши мову, вже нападала в супермаркеті скажена радянського вигляду бабка. Це був шок. Але я заспокоївшись, списала на маразм.

І знов.

Що взагалі відбувається?

Просто розпач, чесно.

Ще один день. Ще більше болю.

Де цьому край?

Ненавиджу к@цапів і все, що з ними пов’язано!

Ніколи не пробачу.

Марко Терен, письменниця

Мову ориґіналу збережено

Фото автора

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.