Знову приїхала свекруха та ще й з речами

Я нарешті повертаюсь у Київ і по дорозі поділюсь своїми враженнями від життя цивільних у «зоні бойових дій».

• Коли о 8 ранку п‘єш каву під щебетання ранкових пташок, а до тебе вибігають з криками «тікай давай сюди», це означає, що ти пив каву і не помітив наближення звуку, який місцеві звикли ловити давно і здалека.
• Коли ти після свисту над головою і гучного звуку пострілу навздогін авторитетно заявляєш, що то над головою пролетіла російська ракета, а наші її намагаються збити, тобі вірять 3 хвилини, бо ти ж з самого Києва.
• А потім виходить жіночка і каже, що все не так. У чаті місцевих сіл вже повідомили, що то наш літак низько пролетів, відстрілявся за 60 кілометрів від нас, і вже повернув вправо на розворот. «Колись вліво повертає, але частіше вправо».
• Ще через 5 хвилин з таємничого чата, про який не знає ні російська, ні наша розвідки, всі навколо мене дізнаються, що наш літак влучив точно в штаб русні, троє поранених, всі інші вбиті.
• Сусід вийшов надвір з телефоном на центр вулиці, де краще ловить зв‘язок. Кричить голосно, я все чую: «Приїхала свекруха? Знову? Та ще й з речами! І надовго? Каже, що далі не додому, а ще до улюбленої невістки. Та хай би вже скоріше їхала від нас!»
• І вже знаю, що в перекладі на нормальну мову це означає, що знову приїхала нова частина ЗСУ. Цього разу з важкою технікою. Але не розміщується надовго, а збирається йти в атаку на русню. Скоро наступ.
• Я допиваю свою каву, яка ще не встигла охолонути. Ранкові пташки співають голосно. Кожні 2 хвилини вдалині фоново стріляє арта. Але тут не прийнято на неї звертати хоч якусь увагу.

Сергій Сироватка, журналіст

Фото ілюстративне