Мені було соромно, що я розумію їхню мову

Скажу так. Я розумію феномен росмови за кордоном, хоч і не толерую його. Ці люди волонтерять і допомагають. Вони стільки всього підняли для українців – шана їм і подяка! Люди повиїжджали і по 10, і по 20 років тому, коли зросійщення все ще було тотальним, не порівняти з теперішнім. Отож…

Загалом дуже люблю авторські екскурсії, коли мені розкажуть, покажуть, з казочками і легендами, бо історичну довідку я й сама на Вікіпедії прочитаю. І оце конкретне містечко хотілося побачити очима знавця, бо в мене вже склалися запитання про нього, про стосунки сусіднього міста з ним, про атмосферу.

Але.

Я більше ні ногою на росмовну екскурсію. І не тому що гід російськомовний. Вони переважно дуже політкоректні і чутливі, гуманітарії з європейськими освітами. А тому що в групі обов’язково попадеться таке, що хочеться відхреститися і перейти дорогу. Якщо то наші, то обов’язково укрАінци. Якщо колишні росіянці, то обов’язково із глибоко совковим мисленням. І їхня думка про сьогоднішні події наче дуже з європейських джерел, але все одно виглядає з-під совкового кореня семидесятого ступеня. Тому колишніх не буває. Бо навіть у політкоректній формі в них випливає «украінскіє дєті такіє хорошиє, такіє покорниє». Ні, ви чули? «Покорниє». Я там десь сказала, що українські і покірні поряд – то оксюморон.

– Ну я імєла ввіду воспітанниє…

Потім інші баби обговорювали і наговорювали на нідерландців (тих самих, що дали їм можливість зверхньо ставитися до співвітчизників при нагоді). Ставили на них клейма і аргументували особистим точковим досвідом. Загалом це можна порівняти з «мужики-козли-шизофреніки», а «баби-страшниє». Мені було соромно, що я розумію їхню мову. І ще соромніше, що інші це знають, бо ті ще намагалися нав’язливо нагодувати Максима закусками, бо я не замовляла разом з ними пиво, сиділа поодаль і взяла йому лише каву, як він і попросив. Ну да, я ж мабуть неправильна мама, що дитину не годую.

Загалом ми непогано провели час, заглиблюючись у саме місто і його цікавинки. Та коли я спитала Максима про його враження, він сказав:

– Ну такоє. Я більше охрінівав з тих бабів. І послать було наче непристойно в даних обставинах.

Я подумала: може й справді моє дитя «воспітанноє»?

Світлана Ткаченко, літераторка

Мову автора збережено

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.