Візії

Книги вбивати вони вміли. І зараз уміють…

Вони це завжди робили і робитимуть. Це в них – неодмінний пункт програми. Спочатку повбивати людей, потім зразу ж планомірно вбивати книги. Про книги – це я зрозумів ще на схилку совєтчини, кін. 80-х, коли студентом філфаку вперше почав ходити київськими букіністами і шукати вціліле після ” потопу зміїного”. Деякі книги тоді починали виринати з пітьми, класику українську, видану у 20-х, онуки, у яких після дідів і бабусь лишилися книгозбірні, а їм до тих скарбів вже байдуже було, приносили. І практично завжди – то була вбита книга. Бо завжди передмова – вирвана “із м’ясом”. І з кров’ю також. Беручи таку книгу до рук, я просто фізично відчував липкий і бездонний страх того, хто у якомусь 36-37- му, схопивши закляклими пальцями всі сторінки одразу, видирав ті передмови Єфремова і Зерова, Ніковського і Драй-Хмари, Якубського і Лизанівського, Гермайзе і Филиповича … А потім шматував їх на клапті, як найлютішого ворога свого, кидав у якесь відро, підпалював сірником, тим ще старим, дерев’яним, сірник ламався, тоді він хапав другий, третій, і дивився скляним поглядом, допоки все дотла попелом не розсипалося… А тоді той чоловік, який тільки- но влаштовував свято відчайдушного вогнешанування, хапався за перо і чорнильницю: треба було прямо прямо зараз замазати густим чорнилом у три шари всюди на обкладинці і в змісті ті трикляті імена, імена тих, хто уже на самісінькому дні пекла, а тепер і його туди з усією сім’єю тягне…

Ще з тих давніх часів була в мене мрія: зібрати ціле, щоб усі томи були з не- видраними передмовами, “книгоспілчанське” видання Лесі Українки. Кілька томів надибав був, але всі убиті. І тоді мій добрий знайомий Дядя Жора, єврей – букініст із Подолу, там у нього на теперішній вулиці Сагайдачного маленька крамничка була і він був мені першим провідником у тому книжковому світі, сказав слова, мудрість яких лише згодом зрозумів:

-Сашко, не ищи у тех, кто знает, ищи у тех, кто не знает.

Я на те:

– Дядя Жора, поясніть, щось мені це складно.

І він пояснив: шукати по інтелігентних родинах таке – марна праця. Там люди чудово розуміли, що це не том із “Бояринею” Лесі Українки, де передмова Драй-Хмари, вони у себе вдома тримають, а смерть свою тримають. Тримають фари нічної М-ки під під’їздом, дзвінок у двері, важке гупання чобіт, перекинуті речі, промацаний кожен шов на сорочці, бо “обиск”, потім допит, вибиті зуби, червона юшка на протоколі, який підписуєш. А родині може і пощастити, не всіх же розстрілюють: дружину – в табір для “членов семей врагов народа”, дітей – у ” детдом”, там “система Макаренко”.

Але були і ті, хто не знали.Ті, хто у 20- ті вчилися десь по робфаках, а там же українську літературу неодмінно викладали, бо українізація, і якось трапилася їм така книга, і десь потім лежала собі тихо вона, а чоловік працював техніком на заводі, ніякими українськими справами не цікавився і не знав собі, що десь там на якійсь поличці, а то й у закапелку, чимось привалений, лежить той “книгоспілчанський” том, а там стаття Ніковського, а це ж вражина із вражин…

Я тоді послухав його, почав питати, і знайшов один такий вцілілий том. Там дарчий підпис цікавий: “Кращому власникові у боротьбі за якість. 23. V. 1927 р.” А потім – ще один. До самого вторгнення продовжував шукати, але результати – так собі: усього “книгоспілчанських” томів вийшло 12, із них у мене – сім, живих – два. Так і не знаю, чи зберу колись…

Бо книги вбивати вони вміли. І зараз уміють. І кожного разу на нулі, вивалюючи у них магазин, я їм, с..кам, ці книги згадую. З усією вдячністю. Од усього серця…

Олександр Хоменко, літератор

На світлині: розбомблена рашистами бібліотека імени Олеся Гончара в Херсоні

Мову ориґіналу збережено

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *