Наше життя єдине і неповторне

Про екзистенціалізм та марксизм…

В чому їхня різниця?

Для мене – в радикальному, прямо протилежному ставленні до людини як такої.

Основоположник екзистенціалізму Серен К’єркеґор побачив у людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і – прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя…

І головне — людина К’єркеґора є вільною. Вона просто приречена на свободу.

Творець політекономії та матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс відніс людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, – який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ.

Людина Маркса проста, безлика, завжди об’єднана в колективи і цілком не є вільною.

Екзистенціалізм же перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину.

Людина є унікальною і безцінною – все, що пов’язане з нею, надзвичайно важливо: кожна мить, усіляка дрібниця, будь-яка думка, швидкоплинне почуття чи випадкове відчуття.

Адже нам властиво любити і ненавидіти, ми маємо право бути самотніми, і нам на користь йдуть сум і небезпека. І ми цікаві цим не лише самі собі, а й всьому світу – і саме цим ми дуже важливі для нього.

Саме з цих уявлень екзистенціалізму вийшли великі літературні та філософські твори, геніальна музика, чудовий живопис, шедеври кінематографії…

І в цьому кожен з нас, свідомо чи мимоволі, переконується на собі.

Маркс же створив універсальну і дуже чітку суспільно-економічну модель, а помилився «лише» з людиною.

І коли цю модель стали застосовуватися в реальності то з’ясувалося, що саме людина не вкладається в тісне та жорстке прокрустове ложе марксизму.

Тому що людина думає не лише про виробництво, робить не тільки те, що потрібно для будівництва комунізму, і хоче жити не в майбутньому, а тут і зараз.

Ось тоді і стали спрощувати, применшувати, усереднювати людину, доводячи до заданого марксизмом примітивного зразка.
Вони так і не довели людину до того зразку, але встигли вбити значну частину людства.

А людина (навіть і за тоталітарних режимів) залишалася людиною. І робила усілякі дурниці. І думала про різні нісенітниці. І лінувався на роботі. І страждала (іноді і без жодного приводу). І любила, кого не варто. І брехала без потреби. І боялася не лише КҐБ, а й гусінь та мишей. І милувалася не верстатами, а весняними квіточками.
І, головне, шукала не загального, а особистого щастя…

Суть екзистенціалізму полягає в тому, що людина в будь-якому тілі, за будь-якого розуму, з будь-якими переконаннями, за будь-яких обставин має право бути і жити, так, як вона того забажає сама, а не як вказують їй інші (нехай навіть набагато авторитетніші і раціональніші).

Адже наше життя єдине і неповторне, і воно саме наше і тільки наше.

І схильна людина за своєю природою не прокладати прямі ідеологічні маґістралі, а протоптувати свою власну вузьку життєву стежку…

Так що все-таки мав рацію К’єркеґор: «Життя — це не проблема, яку треба вирішити, а реальність, яку потрібно пізнати з досвіду».

Сергій Чаплигін, філософ

На світлині: фраґмент картини Світлани Коверзнєвої «На пляжі в Світязі»