Бидло у людській подобизні вершило долі чесних і талановитих
Перечитую біографії деяких письменників, яких ми зовсім не знаємо, до прикладу Михайла Могилянського… та й багатьох инших… Даруйте, друзі, певну печальність, але мушу поділитися.
Таки більшовики досягли значних успіхів у руйнуванні національної душі. Коли у 1933-ому селяни пробували тікати у міста, щоб врятуватися від смерти, то їхня українська мова і село ставало об’єктом глуму і жаху. Кращих розстрілювали…
Відбувалася неґативна селекція… Бидло у людській подобизні вершило долі чесних і талановитих…. Так тривало більше 50 літ після Голодомору.
Наслідки плачевні. Я добре розумію, чому українська література має, у кращому випадку, кілька десятків тисяч читачів, нехай у найкращому-сто тисяч! (Ліна Костенко – просто мода для багатьох, не обманюймо себе).
Але, попри все, я далекий від темного декадентського песимізму. Великі мертві і великі живі українці додають сили. Сонце над синім небом також нині сміється, обіцяючи нам можливість щастя.
На фото: Львів, 1941 рік, львів’яни потрапили в тюрму на вулиці Лонцького
