Бидло у людській подобизні вершило долі чесних і талановитих

Перечитую біографії деяких письменників, яких ми зовсім не знаємо, до прикладу Михайла Могилянського… та й багатьох инших… Даруйте, друзі, певну печальність, але мушу поділитися.

Таки більшовики досягли значних успіхів у руйнуванні національної душі. Коли у 1933-ому селяни пробували тікати у міста, щоб врятуватися від смерти, то їхня українська мова і село ставало об’єктом глуму і жаху. Кращих розстрілювали…

Відбувалася неґативна селекція… Бидло у людській подобизні вершило долі чесних і талановитих…. Так тривало більше 50 літ після Голодомору.

Наслідки плачевні. Я добре розумію, чому українська література має, у кращому випадку, кілька десятків тисяч читачів, нехай у найкращому-сто тисяч! (Ліна Костенко – просто мода для багатьох, не обманюймо себе).

Але, попри все, я далекий від темного декадентського песимізму. Великі мертві і великі живі українці додають сили. Сонце над синім небом також нині сміється, обіцяючи нам можливість щастя.

Степан Процюк, письменник

На фото: Львів, 1941 рік, львів’яни потрапили в тюрму на вулиці Лонцького

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *