Чому українських митців у Російській імперії звинувачували в плагіаті?

16 лютого (за новим стилем) 1813 року народився автор першої української опери Семен Гулак-Артемовський.

14 квітня 1863 року у Маріїнському театрі в Петербурзі відбулась прем’єра «Запорожця за Дунаєм». Це була унікальна ситуація: автор опери створив не лише лібрето й музику, а й сам виконав головну роль.

Гулак-Артемовський на час створення опери вже мав досвід виступу в оперних спектаклях як вокаліст. Був автором слів і музики водевілів «Українське весілля» та «Ніч напередодні Іванового дня».

Після Петербурга оперу ставили в Москві в Большому театрі. Там вона мала значний успіх. В обох виставах роль запорожця Карася виконував автор. Незабаром після прем’єри царський уряд, наляканий польським повстанням 1863 року, почав репресії проти проявів національної культури народів, що входили до складу Російської імперії. Всюди вбачали тенденції «сепаратизму». Цензурна заборона торкалась української драматургії й театру.

Однак недоброзичливці почали поширювати чутки, що оперу зняли через плагіат. Деякі царські критики стверджували, що музика «запозичена» Гулаком у Моцарта з опери «Викрадення з сералю», а українець лише додав кілька народних мелодій і трохи переробив окремі місця.

Мало того, брехня про плагіат знайшла місце в російських енциклопедіях і до цих пір кочує в РФ музичною й навколомузичною пресою.

За словами доктора мистецтвознавства Любові Кияновської, звинувачення в плагіаті абсурдне з кількох причин. По-перше, багато фрагментів «Запорожця» зв’язано з українським фольклором. По-друге, в опері Моцарта наявний нетиповий зінгшпіль, який не перетинається з творами Гулака-Артемовського. По-третє, більше схожості в роботах композитора можна знайти з італійськими операми-буффа.

До речі, є дослідники, які знаходять перегуки між «Запорожцем за Дунаєм» і оперою Россіні «Італійка в Алжирі».

Втім, сюжет твору Гулака-Артемовського є цілковито оригінальним: історію про задунайських запорожців автору розповів його близький друг, історик Микола Костомаров.

Через майже 40 років після появи першої української опери один із корифеїв українського театру Михайло Старицький вимушений був у суді захищати свою честь і гідність.

У двох номерах газети «Киевлянин» за 21 та 22 листопада 1901 року є цікаві матеріали про єдиний у своєму роді судовий позов Михайла Старицького проти журналіста-українофоба Ізмаїла Александровського, який звинувачував українського письменника в плагіаті.

Коли Михайло Старицький розпочав свою театральну діяльність, він зіткнувся з браком мистецьки якісного драматургічного репертуару. Лише деякі твори – «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Назар Стодоля», «Запорожець за Дунаєм» – були справжніми творами мистецтва. Саме вони становитимуть основу золотого фонду української драматургії. Решта ж тогочасних п’єс через свою сценічну недосконалість не витримували жодної критики і не привертали уваги антрепренерів.

Проблема, з якою стикнувся Старицький, стосувалася відсутності високохудожнього репертуару. Він добре розумів, що доля українського національного театру, його популярність значною мірою залежатиме від того, що ставитиме цей театр, які ідеї пропагуватиме засобами сценічного мистецтва.

Тож Старицький почав працювати над переробкою малосценічних п’єс різних авторів та інсценізацією прозових творів українських, російських та європейських письменників. Таких п’єс у його драматургічній спадщині дванадцять.

Наприклад, при створенні комедії «За двома зайцями» за основу було взято малосценічну п’єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», а за основу комедії «Крути, та не перекручуй» – п’єсу Панаса Мирного «Перемудрив».

Суд у 1901 році визнав безпідставними звинувачення Старицького в плагіаті. Кореспондента визнали винним у наклепі, і йому загрожувало позбавлення волі від двох до восьми місяців. Суд узяв до уваги заяву адвоката Михайла Старицького – письменника не цікавив розмір покарання. Головним для нього було повернення доброго імені. Суд також врахував легковажність, яку підсудний проявив, готуючи свої статті, і виніс вирок: 7 днів у в’язниці та відшкодування витрат на судову справу.

Ізмаїл Александровський звернувся до драматурга з проханням залагодити справу в обмін на визнання помилок в оцінці його творчості та публічне вибачення на сторінках київських газет. Михайло Петрович погодився.

І Гулак-Артемовський, і Старицький були першопрохідцями українського театру. Звинувачення їх у плагіаті відбувалося на фоні постійних заборон української мови царською адміністрацією. Дискредитація українських митців лягала в потужне русло політики царату – ліквідації українського народу як окремої культурно-історичної спільноти.

Ігор Шаров, державний діяч

На фото О. Путрова: сцена з опери «Запорожець за Дунаєм» (режисер-постановник Анатолій Солов’яненко)

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *