Треба дякувати окупантам за те, що вони нас не вбили?

Пітер Померанцев (якого я поважаю за багато чого) описав один випадок, як українська сім’я “жила разом” з російськими військовими і прям наче аж перевиховала чотирьох з 5-ти, і це, мовляв, добрий приклад.

(Як на мене, це – приклад, наближений до Стокгольмського синдрому, та і коли ти живеш в хаті з 5-ма озброєними солдатами російської армії – навряд чи ти є сам собі хазяїном в 100% свого часу).

Це такий унікальний приклад, який тепер описали аж в The Atlantic (де Пітер продовжує називати російське вторгнення в Україну “Putin’s war”) і розказали по CNN (лінк – в першому коментарі). Бо росіяни, каже Пітер, живуть не в брехні, а в “uncertainty” – “неведении”, я б переклала так.

Нєвєдєніє, на думку Пітера, виражається в тому, що вони “не знають”, хто знущався над українцями в Бучі або хто бомбив Маріуполь. Вони, бідні, не впевнені. Так от uncertainty. Як завжди, “не все так однозначно”.

Тому, каже Пітер, ми маємо почати діалог з росіянами. Адже вони ж думають про своє майбутнє, про свої сім’ї, про своїх дітей. Приклад цієї сім’ї, каже Пітер – це урок про те, як можна виграти цю війну.

І тут я згадую розграбовані будинки і крадені труси. І розмову російського військового з дружиною, де вони обговорювали, що дитині потрібен ноутбук і кросівки. “Бери, на вырост будут”.

Канєшно, вони думають про родини і дітей.
Звісно, треба починати з ними вести діалог. Це явно поможе.

А як же та родина, питає ведучий? – А, так у них же зруйнована вся хата, все господарство. Все, що вони мали. Але вони “greatful” (я так розумію, дуже вдячні), що з ними не зробили нічого гіршого. (Якщо це не Стокгольмський синдром, то що? Причому, мабуть, не так у родини, як у тих, хто це все інтерпретує).

Тобто на тлі всіх звірячих вбивств, катувань, гвалтувань, численних написів про “хох…в”, знаходиться один приклад, де п’ять окупантів жили в одній хаті з українцями і – треба ж! – не убили їх. Які молодці. Давайте всіх їх тепер перевиховувати.

Діалог. Нам всім потрібен діалог.

Ніна Кур’ята, журналістка

Мову автора збережено

Politarena.org — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі в умовинах війни та економічної кризи, нам потрібна ваша підтримка. Щоб продовжувати реалізовувати проєкт щодо документування англійською мовою рашистських злочинів проти мирних громадян України, зокрема дітей, нам потрібна ваша допомога. Про готовість підтримати видання зголошуйтеся на пошту politarena()ukr.net. Або ж переказуйте кошти на карту 4731 2196 4385 1292 (ПриватБанк)

Підписуйтеся на наш Телеграм

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.