З найбільшої святині України лунає ворожий дзвін

«Звон плывет, плывет над Россиею, пробуждается матушка-Русь».

Отже, про Києво-Печерську лавру. Я була в числі тих нечисленних вірян, які молилися просто неба під липою на Дальніх печерах, коли відновилися перші богослужіння. Пам‘ятаю, як гриміли відбійні молотки, заглушуючи церковний спів: то спішно ремонтували – ні, не церкву, а будинок настоятеля, що ось-ось мав приїхати з Москви. Якийсь чоловік не витримав: «Вони нам кажуть, що гріх працювати в неділю, а самі що чинять?» Розвернувся і пішов геть.

Пам‘ятаю, як той настоятель, приїхавши, на свято Преображення попереджав людей, що «з‘являться вовки в овечих шкурах», яких ні в якому разі не можна слухати. Був 1988 рік, до публікації проекту Програми Руху лишалося більше ніж півроку. Що ж, КГБ був непогано поінформований, уже знав, що назріває… У те свято під час освячення яблук між людьми зчинилася така сварка та штовханина, що більше я в Лавру не ходила. Чула, що перед проголошенням Незалежності там почали мироточити голови преподобних отців, які не мироточили весь радянський час, але невдовзі перестали. Нібито через те, що Лавру хотіли захопити «розкольники». Святі отці, даруйте на слові, не дурні, може, й справді Лавра опинилася в якихось не таких як треба руках.

Ходили нехороші чутки щодо моралі, цур їм, не будемо вірити. А от на чиє таборище Києво-Печерська лавра перетворилася під час Революції Гідності, який контингент там годували-зігрівали – це ми теж пам‘ятаємо.

І ось тепер, у час війни, з лаври знову «звон плывет над Россиею». І мені дуже хочеться знати, що в ній робилося, коли навколо Києва стискалося вороже кільце? А головне – доки з найбільшої святині України розноситиметься ворожий дзвін?

Зірка Мензатюк

Світлина: Facebook автора

Мову ориґіналу збережено