Країна, куди наразі не їдуть російські туристи
Український письменник Тарас Антипович довідався, що його ім’я в албанській мові є нецензурним словом.
Про це стало відомо після того, як він поділився 10 фактами про Албанію:
“1. Мій внутрішній кацапометр нарахував 0,0 русотурісто в місті Вльорі та його чудових околицях. Для мене це очевидна перевага Албанії над Туреччиною, Болгарією і Чорногорією.
2. Біля Вльори зустрічаються Адріатичне й Іонічне моря. Саме місто має довжелезну набережну, якою після заходу сонця дуже кайфово гуляти. Але жити й купатися краще поза Вльорою, в менших селищах, де немає портів.
3. Албанські зарплати і ціни нижчі, ніж українські. Але. У маленьких магазинах продавці не вішають цінники на товар! Ти набираєш продуктів і не знаєш, скільки за них попросять. Думаю, це дає змогу намахувати новоприбулих блідолицих туристів, називаючи завищену ціну. Тому треба вимагати відразу назвати «прайс» товару, це дисциплінує продавців. Більше того, я відкрив, що в магазинчиках можна торгуватися, збиваючи ціну – так купив зі знижкою рушник.
4. Албанські таксисти знають тільки італійську і не знають навіть елементарних слів з англійської, тому порозумітися з ними непросто. Думаю, модель їхнього стартапу така: заробити в Італії на потриманий мерс, повернутися додому й таксувати на ньому. Звідси – масове знання італійської. В принципі, українська модель стартапу подібна.
5. В Албанії пишаються екологічними продуктами без усіляких добавок, при цьому албанці рясно смітять на узбіччях доріг. Думаю, скоро вони почнуть розуміти деяку суперечливість своєї поведінки. (Сміття на узбіччях у курортних зонах я бачив і в Греції, а про Україну взагалі мовчу, тому мене це не шокувало).
6. Албанські вина, ракія і молочні продукти дуже смачні, пиво ж переважно паскудне.
7. Качани кукурудзи тут не варять, а печуть на мангалі. Просто на центральній вулиці міста може сидіти бабуська з таким мангалом. Хоча ми не куштували цей продукт.
8. Попри леґенди про албанську наркомафію, вважається, що злочинність тут низька. Відчуття безпеки на вулицях було і в мене. Потім я прочитав, що в Албанії досі жива традиція помсти за злочин аналогічним злочином, як велить «Канун» – звід правил і звичаїв, кодифікований у XV столітті. Навіть у наші дні сім’я убитого може наважитись відібрати життя у вбивці чи когось із його родини. Зуб за зуб. Це змушує людей переховуватись від кровної помсти разом із дітьми і всіма манатками. Тому, напевно, йдеться не про законослухняність албанців, а радше про те, що в їхній традиції кримінал може лягти тягарем на весь рід, на цілі покоління, тож краще не починати.
9. Їдучи в Албанію, я готувався побачити мусульманську країну. Схоже, це країна атеїстів, де мечеті й християнські храми сусідять на площах (як у Бераті, наприклад). Десятиліття комунізму, терпимість чи пофігізм – не знаю. Я побачив небагату світську країну, яка охоче приймає туристів, хоч і не вміє заговорити їхньою мовою.
10. Слово «тарас» в албанській мові є матюком. Коли хочуть когось послати, то посилають на ці 5 літер. Так у народі називали диктатора Енвера Ходжу. Я все ще сподіваюся, що адміністратор готелю, який повідав мені ці прикрі факти, жартував. Хоча не було схоже на жарт.
Мій вердикт – варто їхати, якщо вам цікава краса природи, смачна їжа, приємне море. Супер-сервісу тут не буде, при цьому албанський сервіс кращий за український, на мою думку”.
