Огидний хайп на темі війни

Якщо ви раптом бачили щось подібне до ядерного вибуху сьогодні в районі Нивок, то знайте: це пригорів мій пукан.

А справа ось у чому. Роман Гаськи Шиян “За спиною” отримує відзнаку від Арсеналу як книга “гідна екранізації”. Ти нічого не підозрюєш і вирішуєш розібратися, що ж за книга. Тим паче, авторка цікава та талановита. Відкриваєш роман, і вилітаєш в космос від просто термоядерного вибуху різнокаліберних емоцій, в основі яких, відповідно, гнів, огида і розчарування (мову ориґіналу збережено. – Ред.).

Коротше, це відверто сепарська річ. Більш сепарської літератури я в україномовному виконанні в принципі не зустрічала. Там є все, що так лайкає наш російський народ: і знецінення патріотизму, і натяки на те, що у нас тут є націоналістична (читай “фашистська”) пропаганда, барні коктейлі “небесна сотня”, бо ж головну героїню так задрала вся ця “бендерівська” пропаганда, і моє улюблене: порівняння українського прапору з килимком для витирання ніг.
Так, я розумію, авторці захотілося додати чогось екстравагантного, погратися на межі конфлікту, і описів сексуальних походеньок героїні їй здалося мало, але виходить, що Шиян огидно хайпує на темі війни. Не просто пише про аспект війни, а тупо використовує ватну риторику, аби прорекламуватися.

Окремо треба виділити головну ідею роману: атошнікі в усіх аспектах поводяться, наче свині, але їм то сходить з рук, бо всі вважають їх героями, а отже – недоторканними. Обожнюю ці ідеї. Таке зазвичай пишуть якісь проросійські блогери, починаючи пост фразою “я вот корєнной кієвлянін”. Навіть Літакцент, який як міг відмазував роман у своєму огляді, не зміг не згадати цей аспект. Хочеться спитати у авторки “а що, роман написаний українською, бо російська мова у нас притісняється, і бандерівці приставили тобі до голови автомат?”.

“Інший погляд на війну”, – пише Літакцент про дану творчість. Це не інший погляд, пацани, це сепарський погляд. Називати цей роман “іншим поглядом” – це як називати Скибу пацифістом (для людей, далеких від теми, Скиба – це сепарський письменник, який дає інтерв’ю російським ЗМІ і каже, що “русскій язик угнєтают”). В країні, де війна з Росією забрала стільки життів протягом кількох років, такі книжки не можна навіть видавати. А у нас роман бере премії одну за одною. Питання до людей, хто роздає ці премії: ви взагалі цю жесть читали? Складається враження, що журі таке “ой, там щось про війну, про фемінізм типу, про секс… українською мовою, теми в тренді, отже можна нагороджувати, зашибісь”. Головне, коли екранізувати цей роман будете, кастинг на роль головної героїні проводьте з українським прапором. Підійде тільки та акторка, яка виказує щиру огиду при вигляді державних символів, інша ідеї твору передати не зможе.

Моєму розчаруванню немає меж. Письменницька тусовка, інтелектуальний стержень цієї країни, який має створювати і розвивати українську ідеологію, взагалі втратив будь-яку повагу до себе, адже почав говорити мовою агресора. Мовою найбільшої мафії в світі, яка готова пачками вбивати мирне населення задля своїх інтересів. Фу.

Карина Тумаєва, літераторка

Залишити відповідь

Увiйти через соцмережi:

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *