Всраті вірші під млявий біт…

З приводу резонансної репліки одного з моїх френдів, що я в молодості спала не з тими, а тепер стала стара, зморщена, і мені вже пізно, розкажу все, що знаю.

Репліка ця виникла під моїм дописом, де я дивуюсь своїй реакції на всраті вірші під млявий біт, які читаються патосним тоном. Допис обурив багатьох, і навіть таких людей, що я їх ніколи не помічала у вказаному амплуа. Причому обурив у таких аспектах, про які я навіть гадки не мала.

Мене питали, навіщо я це написала, вимагали назвати, кого конкретно мала на увазі, причому дуже так ультимативно.
Ну, і один з френдів (можливо, колишніх, я не можу перевірити), написав указану репліку.

Як я її сприйняла?

Ну, я подивилась на прізвище, переконалась, що людина насправді не має інсайдерської інформації з порушених нею питань, і те прізвище моментально забула, але почала мимоволі оцінювати правдивість діагнозу. Чи спала я у молодості з людьми, які могли би розкрити мені всю красу читання під млявий біт патосним тоном всратих віршів? Однозначно ні. Чи пізно мені цим займатися зараз? Однозначно так – я надто стара для цього гівна. Чи пов’язане це з моїм віком? Так, пов’язане. Чи пов’язане це з моєю зморщеністю? Однозначно ні, причому через два аспекти: 1. людина, яка не вміє писати вірші, але читає їх публічно, цілком заслуговує на те, щоби спати зі зморщеними жінками і чоловіками, якщо ті, звісно, не проти. 2. я не зморщена.

Що я зробила у відповідь на цей комент? Будучи впевнено незморщеною, отже спокійною, я просто спитала: “що це було?”.
Втім репліку я добре запам’ятала і використала її, щоби прикрасити свій наступний допис. Потім подумала, що можна зробити скрін і додати його туди, полізла шукати, і вже нічого не знайшла. Маю підозру, що автор прибрав комент і міг заодне відфрендитися з сорому.

Як я ставлюсь до того, що людина написала у мене в коментах такі речі? Я думаю, що це людина доволі смілива. Очевидно, що цей чоловік – стать я зауважила – висловив агресію, яка повинна була спровокувати моє обурення. Він не міг і сподіватися, що я не запам’ятаю його особу. Отже, він думав, що я йому якось-то відповім.

А потім протверезів та і видалився.

Ну, нічого. Всі ми люди.

Але навіщо я взагалі-то цю тему порушила. От про мене написали фігню. Від мене нічого не відпало. Світ не припинив існування. Зірки все так само сяють з неба холодним світлом…

Євгенія Чуприна, поетка

Фото з мережі